– Надійко, ходи-но щось тобі покажу! – гукнула Надю її бабуся. Старенька діставала з шафи щось вовняне й темно-зелене… – Ось, знайшла! – продовжувала бабуся. – А я ж думала зникла вона. Шукала в шафі отут, а вона в скрині лежала! Загорнута була в старе простирадло – от і не знаходила я її. Ох, пам’яті вже нема… Надія глянула на згорток і застигла від несподіванки


Надя розплющила очі. Весільна біла сукня висіла на почесному місці.

Здавалося, вона намагалася відсунути своїм тонким рукавом старомодну вовняну темно–зелену сукню, що була поруч…

Сьогодні її день, вона головна!


Але Надійка знала, що біла сукня дуже помиляється.

Вона навіть усміхнулася від цієї думки. Так жваво вона уявила амбітний характер дорогої весільної сукні та сильний, мудрий і спокійний характер сукні старої.

Дорога біла, вибач! Але сьогодні ти – лише сукня для весільної фотосесії. А головна – вона. Важко пояснити чому…

Напевно для того, щоб не забути про своє коріння і навчитися на нього спиратися.

А воно доставить ті соки та води, які дані Богом усьому її роду. Адже сьогодні дуже важливий день!

– Надійко, ходи щось покажу! – гукнула Надію її бабуся.

З шафи, яку нещодавно мама обклеїла клейким папером під дерево, бабуся діставала щось вовняне та темно–зелене.

– Ось, знайшла! А я ж думала зникла вона. Шукала в шафі тут, а вона в скрині, загорнута була в старе простирадло, от і не знаходила я її. Ох, пам’яті вже нема… А днями Уляна міль виводила, перетрясала все, от і знайшла!

Надя глянула на згорток і застигла від несподіванки.

Вона вкотре намагалася придумати щось, щоб не образити бабусю своєю відмовою…

Вона вже знала, яка буде пропозиція.

– Ти бери її. Подивися тканина яка! – бабуся смикала тканину, демонструючи міцність. – Зносу їй не буде. І міль не поїла, і вовняна ж.

– Бабусю, та я і сукні ж не ношу. В університет – штани і светр взимку, звикла так.

– Ну, так це тому що немає в тебе нормальних суконь. От і не купуєте з матір’ю. Ось і бери. Прийдеш – усі позаздрять. Поміряй.

Робити цього не хотілося, але щоб не сперечатися з бабусею, Надія скинула махровий халатик і одягла сукню.

Вона мимоволі зробила крок до високого в її зріст дзеркала в дерев’яній оправі.

Звідти на неї дивилася старомодна дівчина з білим гарненьким обличчям і пишним, дуже ніжним, темним волоссям.

Вона стояла боса. Надія підтягнула пояс, поправила волосся…

– Ні, ну ти подивися! І колір тобі личить. Прямо до очей. Мої очі, зелені. Нареченого тобі треба, а ти все, як пацанка – і взимку, і влітку у штанях. От у такій би сукні вийшла, всі б хлопці твої були!

Надя уявила підсміховування дівчаток і погляди хлопців, якщо вона зʼявиться в такій ось ретро–сукні на заняття.

Адже бабуся права – колір їй личить. І стиль також. Такий ретро–строгий, із підплічниками. Дивно, як людину змінює одяг.

Здавалося, що ця дівчина у дзеркалі, прийшла з минулого.

– Воно колюче, бабусю!

– Це тому, що ви сорочки не носите. А як раніше було добре, з сорочкою. Що у них поганого знайшли? Ми раніше без сорочок – нікуди.

– Завелике, бачиш?

Якимось дивом не образивши бабусю, вкотре Надійка від бабусиного вбрання відмовилася.

А взимку бабусі не стало…

У житті кожного з нас, як і дерева, є коріння. І кожна така втрата, як втрата коріння – починає похитувати, губиться опора.

Мама дуже сумувала за бабусею, Надя її підтримувала…

…Відтоді як не стало бабусі минув рік. Вони розбирали речі. Квартиру продавали. І ось, в руках мами опинилася ця темно–зелена сукня.

– Весільна, – сказала мама.

– Як це весільна?

– Так. Вона у ньому з батьком розписувалася. Це зараз світлі шиють, а раніше просто найкраще одягали. І тканину хорошу знайти було важко.

– Так ось чому вона мені в ньому наречених пророкувала, – Надя розповіла матері історію примірки.

– А що? Може вона і була права. Щаслива сукня, вони з дідом у коханні та злагоді все життя прожили. Та й пора б тобі подумати про наречених.

Надя відмахувалася. Не зустрівся їй ще той, з яким хотілося б пройти через все життя. Ну і не треба…

Увечері Надя подзвонила подрузі Насті, яка нещодавно захоплено зайнялася фотографуванням.

– Настю, я примус знайшла і ліхтар старовинний тобі для фотосесій. І ще є те, що тобі треба, Настю. Сукня із 60–тих років!

– А колір? А фасон? – подругу цікавило все. – Чудово, а я таку валізу надибала. Уяви, кути залізні, замки навісні і всередині таке ретро. І ще саквояж – ти у захваті будеш! Зараз фото надішлю.

І ось вже через деякий час Настя вдома розглядала свої підстарені за стилем вмілої подруги фотографії на своїй сторінці в соцмережі.

Як на зло, у день, коли вони, відклавши свої справи, вирушили на зйомку, пішов дощ. Але він лише додав романтизму. Вийшло чудово. Настя – справжня майстриня.

А потім…

– Привіт! Я – Олександр. Я не можу відвести очей від цих фотографій. Я прямо отропів! Врятуйте мене, будь ласка! Інакше…

Надя розплющила очі. Весільна біла сукня була на почесному місці.

Здавалося, вона намагалася відсунути своїм тонким рукавом старомодну темно–зелену сукню, що була поруч.

Але вона помилялася. У РАГСі Надя буде у зеленій, щоб як бабуся і дідусь – на все життя!

Олександр це все схвалив – він не міг не схвалити…

Он і на стільці вже лежить сорочка під сукню. І бабуся, здається, десь поряд все бачить і усміхається…


КІНЕЦЬ.