-Олена, зайди до мене! Запрошення начальниці не віщувало нічого доброго. Але такої розмови Олена і уявити собі не могла. — Справа в тому, що тобі потрібно написати заяву про звільнення. — Чому, Ірина Дмитрівна, що я зробила? — Ти нічого такого не зробила. Просто мені потрібно влаштувати одну мою родичку на роботу.

Вона в дуже скрутних обставинах, а у тебе чоловік є, так що перебиваетеся як-небудь, поки роботу собі знайдеш? — Але чому я? — А хто? Зінаїду Степанівну звільнити не можу, їй до nенсії всього нічого. «Так», — подумала Оленка, — «Зінаїда Степанівна не я, вона тобі голову відкусить».

— На місце Марійки кого-небудь приймати не варто, — nродовжувала Ірина Дмитрівна, — вона на пташиних правах. Не сьогодні, завтра матуся наша з деkрету повернеться і прощай Маша. Моїй родичці потрібно щось грунтовне, так що, сама розумієш.

Олена відзначила про себе, що кандидатуру Антона начальниця навіть обговорювати не стала. Ще б пак, він же її улюбленець. — Та не куксись ти. Ти хороша дівчинка, роботу швидkо собі знайдеш. Напиши заяву, пропрацюєш ще два тижні, підготуєш мою дівчинку, а я тобі гарну рекомендацію дам.

— Якби сьогодні легко було знайти роботу, вам би не довелося мене звільняти заради своєї родички. Я ніякої заяви писати не буду. — Шкода. Тебе я за будь- що звільню, знайду за що, не сумнівайся. Хотілося б по мирному вирішити це питання. — Вам легко казати, це ж я позбавляюсь доходів. От якби ви дали можливість знайти роботу… — Ні, вона не може чекати, поки ти будеш вибирати роботу своєї мрії.

Так що сідай і пиши. Олена заяву писати не стала і з того дня начальниця почала втілювати свою загрозу в життя. Вона стала уважно стежити, во скільки Олена приходить вранці і після перерви. Коли тут причепитися не вийшло, начальниця завалила її дурними, нікому не потрібними завданнями.

Але і тут Олена постаралася не вдарити в бруд обличчям, і завдання виконувала в строк. Правда нер ви вже на межі. Проблема в тому, що в таких умовах їй навіть нову роботу шукати ніколи, так і на співбесіди не отпросишься. А останнім часом Ірина Дмитрівна стала чіплятися буквально до всього — до зовнішнього вигляду Олени, до її голосу. Але верхом витонченості начальниці стало звинувачення в тому, що Олена недостатньо щиро посміхалася, розмовляючи з клієнтом по телефону.

Олена не уявляє собі, як захищатися від ти ранії за доnомогою закону. Якщо чесно, в цьому напрямку вона і думає. Зате подумує про те, щоб навести на начальницю псування, щоб хоч на тиждень відпочити від переслідувань.

КІНЕЦЬ.