Чоловік третій місяць сидить без роботи. Шукає щось, бігає співбесідами, але поки що безуспішно. Я його втішала, підбадьорювала. А після однієї, на перший погляд, дрібної сварки почала ставитись до відсутності роботи в Андрія, свого чоловіка, по-іншому.

Проблеми на його останній роботі почалися ще навесні. Все за класикою: прийшов новий начальник, який, щоб протягнути свою команду, виживав працівників.

Андрій тримався, хоч я йому багато разів пропонувала піти. Пояснювала, що навесні та влітку вакансій мабуть-невидимо, і знайти нове місце, причому нормальне, буде зовсім нескладно.

У результаті до жовтня мого чоловіка таки звільнили. І маємо те, що маємо. Пропозицій по роботі мало, та й так собі: то обов’язків занадто багато, то оклад маленький.

Я кілька років працюю у відділі з управління персоналом і, звичайно, знаю дещо про ринок праці – наприклад, що восени та на початку зими там зазвичай застійний період. Пожвавлення розпочинається з Нового року.

І щоб знайти щось пристойне в такий період, має статися диво. Андрій золоту рибку не впіймав, тож зараз ми живемо на мою зарплату.

Те, що йому заплатили під час звільнення, розійшлося ще в перший місяць. У мене зарплата не мізерна, але й не дисятки тисяч. І для забезпечення двох дорослих, тобто нас, мені доводиться викручуватися.

Яке щастя, що іпотеку вже погашено. Інакше була б повна безвихідь. Але й так також невесело. Останнім часом ми особливо нікуди не ходимо, лише до парку біля будинку.

У магазинах купляю переважно за акціями. При цьому дивлюся, щоб у цих продуктів був термін придатності. Якщо економити, то – з розумом

Наше меню стало більш одноманітним. До цього регулярно замовляли на вечерю доставку і частина цих страв залишалася на сніданок. У магазині брали різні нарізки, ще щось – щодня нові, потроху, щоб не докучало.

Тепер великий шматок сиру і батон ковбаси на кілька днів. Ще в нашому холодильнику водяться яйця, помідори, огірки, йогурти, молоко, сосиски. У шафі є крупи та тушонка. Так, все простенько, але голодним не залишишся. Для мене зараз головне саме це.

Чоловіку таке харчування почало набридати. Якось він м’яко поцікавився в магазині, а чи не взяти нам щось інше. Я так само спокійно показала на цінники, які висіли на його улюблених смаколиках, і більше ми до цієї теми не поверталися.

А кілька днів тому Андрій заявив, що більше не може. Я спочатку виявляла терпіння, але чоловік цього зовсім не оцінив. Тільки сильніше розійшовся:

– Весь час одне й те саме! Я не можу щоранку їсти бутерброди. Вони в мене скоро з вух полізуть!

– Приготуй щось ще. Шафка з крупами у твоєму повному розпорядженні. І холодильник уважніше вивчи, – почала кип’ятитись я.

– Про бутери – це я образно, – пояснив Андрій, – мені в принципі набрид цей мізерний пайок! Мені потрібна нормальна їжа.

– А ти маєш на неї гроші? Отож і воно. Ти навіть на бутерброди не заробив, а ще чогось виступаєш, – не витримала я.

– Давай тепер мене відсутністю роботи дорікати! Знаєш, не з власної волі опинився в такій ситуації.

– Не нив би про наше меню, не почув би про роботу. І, якщо говорити відверто, твоя вина в цій ситуації є.

Я пригадала Андрію, як він мене не слухав, запевняючи, що порозуміється з новим начальством, а в результаті залишився ні з чим. А потім випалила, що хоче різноманітності в їжі – нехай іде мити підлогу. Прибиральники завжди потрібні і скрізь.

– Якщо я не приношу доходу, то мене можна годувати помиями? – знову почав чоловік корчити із себе жертву.

– Я харчуюся тими самими продуктами, якщо ти помітив.

– Це тобі все одно, чим забивати у шлунок, а мені – ні!

– Ще раз повторюю для незрозумілих: на твої делікатеси грошей немає. Тому вибирай: мовчки їж те, що ми можемо собі дозволити, або сиди біля порожнього холодильника. А я харчуватимуся не вдома, – поставила я Андрію ультиматум.

– Ось підеш у декрет, так само відповідатиму на всі твої претензії! – хотів налякати мене чоловік.

– Перше: не плутай. І друге: я, коли притисне, без проблем задовольняюся малим!

Чоловік не промовив жодного слова у відповідь, зібрався і зник кудись на весь день. Вперше за кілька років нашого шлюбу я провела вихідний на самоті. І в мою голову почали лізти різні погані думки.

Я усвідомила, що ми, загалом, ніколи до цього не стикалися з серйозними фінансовими труднощами. І я не мала можливості побачити, як Андрій з ними справляється.

Практика показує, що він у цьому плані не є боєць. І мені тепер здається, що труднощі у пошуках роботи викликані не лише важким періодом, а й капризами мого чоловіка. Напевно він виборює, прямо як у випадку з їжею.

Андрій повернувся так само мовчки, як і пішов. І зберігає мовчання донині. Я теж нічого не говорю. Якщо чоловікові дорогий наш шлюб, нехай робить висновки і прибирає свою гордість подалі. А я вже й так надто багато для нього зробила. Набридло бути безкоштовним психологом та кар’єрним консультантом.

КІНЕЦЬ.