Наближалося жіноче свято. Галина Сергіївна наготувала більше смаколиків, аніж зазвичай. – Послухай, синку, – покликала вона Олега. – Ти запросив би до нас у гості свою Надю? Бо скільки часу вже дружите, а вона в нас і не була. – Добре б, мамо! – зрадів син. – Ось тільки її мати в місто поїхала у справах, поки вихідний, а Надя з братами сидить. Тож не вийде. – А ти з братами запрошуй! – сказала мати. – Пригостимо всіх. Надя прийшла з братами. Хлопчики вручили Галині Сергіївні листівку й повітряні кульки – пʼять штук у звʼязці. Але господиня здивувалася не з того…

Наближалося жіноче свято. Галина Сергіївна наготувала більше смаколиків, аніж зазвичай.
– Послухай, синку, – покликала вона Олега.
– Ти запросив би до нас у гості свою Надю? Бо скільки часу вже дружите, а вона в нас і не була.
– Добре б, мамо! – зрадів син.
– Ось тільки її мати в місто поїхала у справах, поки вихідний, а Надя з братами сидить. Тож не вийде.
– А ти з братами запрошуй! – сказала мати.
– Пригостимо всіх. Надя прийшла з братами. Хлопчики вручили Галині Сергіївні листівку й повітряні кульки – пʼять штук у звʼязці. Але господиня здивувалася не з того…
Ось уже котрий день Олег спостерігав у кухонне вікно, що робиться у сусідів у дворі.
– Ти що? Знову за новенькими дивишся? – питав батько, з хитринкою поглядаючи на сина. – А чи не рано тобі дивитися на дівчину? Ух, я тобі…
– Та що мені на неї дивитися… – розгублено відповів Олег. – Там у них собачка цікава… Не зрозумію якоїсь породи.
Олег був єдиним сином у сім’ї, а сім’я, що приїхала у сусідній будинок, – з трьома дітьми.
Старша Надія навчалася тепер із Олегом в одному класі. Залишалося до закінчення школи лише пів року. І ще були у Наді два брати близнюки, шестикласники. А от батька в родині не було.
– Ми козу влітку заведемо, курочку, і городом займатимемося, – пояснювала Надія Олегу, коли вони йшли разом після навчання, – так нам буде легше… Раз тата так рано не стало, треба більше працювати. Тому й переїхали на землю, у село ваше.
Мати Наді працювала бухгалтеркою, і старша сестра Надя командувала братами, контролювала їх у школі, садила робити уроки вдома, і до приходу з роботи мами, у дівчинки вже майже була готова вечеря.
– Ох, нелегко твоїй новій однокласниці, – говорила мати Олегу, коли вони сідали вечеряти, – її мати – одна жінка, трьох дітей ростить. Не приведи Господи нікому.
– Так, синку. Ось цінуй, що маєш. Ми тобі ні в чому не відмовляємо, бо ти в нас один. А там – троє, – погоджувався батько, – мабуть і їдять одні макарони, чи борщі пусті. А в тебе мати – завідувачка їдальні. Харчуємось добре, м’ясце кожен день. Глянь на себе – мужик мужиком. Вгодований.
– Знайшли чим хвалитися, – відповів син.
– А ти йди зароби! Легко ситим так відповідати, – ляснув батько по столу долонею.
Олег присмирів.
Проте слова батьків запали йому в душу. Він уявляв собі Надю, худеньку, як тростинку, дівчину з блакитними очима. І братик, який не бачать цукерок чи інших ласощів…
Коли мати обробляла зварене мʼясце на холодець, Олег взяв кістки і поніс їх у двір.
– Куди це ти? – запитала мати.
– Так у нас нема собачки, тільки кішки, чого викидати таке добро? А у Наді собачка! Пригощу, – буркнув Олег.
Він постукав у віконце в кімнати Надії, і дівчина визирнула в кватирку.
– На, собачці передай привіт. Мати холодець варила, – він просунув у вікно чашку, повну кісток.
– Дякую… – розгублено відповіла Надія, – ох, і свято у нашого Дружка сьогодні буде.
Олег посміхнувся і побачив два однакові обличчя братів, які з’явилися у вікні. А потім почув:
– Надю, дай мені… Ох, які вони м’які, смачні.
У Олега перехопило дух. Він зрозумів, що братики раніше собачки добралися до кісток.
А що? Він і сам любив гризти м’які м’ясні кісточки з борщу та ще й з мозочком.
Але на цей раз він не очікував такого повороту подій. Наче й нісенітниця, але слова батька згадалися йому знову.
Наступного дня він, прийшовши зі школи, відкрив холодильник і побачив повну каструлю відвареної гречки з м’ясом.
Відклавши майже половину в целофановий пакет, він знову постукав до Наді.
– Ось тут каша у нас залишилася. – почав він, соромлячись, – собачці може, а взагалі вона хороша, тільки вчора мати варила. Мені одному стільки і забагато. Так я вирішив поділитися з вами, а якщо вже не з’їсте, то собачці піде…
– Дякую, але Дружок ще вчорашнє не з’їв. Ми йому помалу даємо, щоб на кілька разів вистачило. – відповіла Надя, – а мати твоя не свариться, що ти стільки носиш?
– Ні, вона хороша, добра, – усміхнувся Олег, – бери, говорю. Їжте, тільки розігрійте.
– Добре, але тільки більше не треба, – відповіла Надя і теж посміхнулася йому.
Увечері мати помітила, що каструля майже порожня.
– Ого, це ти стільки гречки з’їв? – здивувалася вона.
– А хто ж іще? – відповів Олег, – у нас сьогодні фізкультура була. На лижах каталися. Так я й зголоднів.
– Чудово. Тоді я зараз вам пюре з рибкою приготую, – пообіцяла мати і на кухні скоро запахло смаженою рибкою та картоплею.
Так кілька разів Олег відносив то макарони, то стос млинців, а то й кілька котлеток для братиків.
Надя здогадувалася про його допомогу, і червоніла, і сварила його пошепки, а він все одно клав принесене частування на стіл, і йшов.
Брати щоразу розповідали своїй матері про частування Олега, а вона сварилася до дочки, а потім вирішила і сама принести щось сусідам.
Якось Ірина Петрівна і принесла тарілочку гарячих пиріжків матері Олегу.
– Ось вам по–сусідськи… – сказала вона, – добрі ви люди. Олежик ваш і собачці нашій кісточок, і хлопцям гостинця носить. Ось і я зібралася напекти, і вас почастувати хочеться.
– Справді? І ви теж? – здивувалася мати Олега, – дякую. От і добре. Нам до чаю сьогодні буде…
Ірина Петрівна пішла задоволена даром у відповідь, а мати Олега, Галина Сергіївна, покликала сина.
– От звідки апетит у тебе хороший! Тепер я все зрозуміла! І як ти думаєш далі жити? Обманювати матір, як і раніше? Я що, на твою думку, повинна наших сусідів на забезпечення брати? Не моя у тому вина, що вони сирітки. Я теж гарую.
Жінка заплакала від образи й обману. А син підійшов до неї і обійняв її.
– Вибач, мамо, але я думав, що у нас і так всього багато. Ти ж і з роботи іноді приносиш залишки… І тато у нас є, і добре заробляє…
– Ні, і в кого ти у нас такий, синку? Яка різниця скільки ми отримуємо і маємо на роботі? Про те – мовчанка! А от показувати всім, що у нас продуктів кури не клюють, не треба! – витирала сльози вона.
– Гаразд, – відповів син, – тільки батькові не кажи, не буду я більше. Скоро школу закінчую, і доки на службу не взяли, працюватиму. Якщо що – на свої гроші Наді допомагати зможу.
– Що?! Допомагати Наді?! – мати сплеснула руками, – та що це? Хіба дружина вона тобі чи наречена? Ти нічого не казав…
– Не дружина і не наречена, – підібгав губи син, – але буде і нареченою, і дружиною!
Він вискочив з хати, гримнувши дверима.
– Закохався, як недолугий, треба ж… Ох ти ж мій… – охала Галина Сергіївна, – що ж тепер буде? І батькові просив не казати.
Одягнувшись, Галя поспішала до своєї свекрухи, яка жила в окремій хаті неподалік. Їй вона розповіла про вчинки сина, і поскаржилася на нього.
– І що ти бурю у склянці підіймаєш? – заспокоїла її свекруха, – я давно знала, що наш хлопчик найпорядніший і найчуйніший.
– А якщо в них і справді кохання з Надею? – знову витирала сльози Галина.
– Ти ображена на те, що син не радився з тобою, носив із дому. А на те, що вибрав дівчину зі скромної родини. Гордість твоя закипіла, – сказала свекруха, – заспокойся. Поки всі на місці, живі та здорові. А любити він і має. Вік такий. Згадай себе. Ви коли з моїм сином одружилися?
Галина зітхнула, і посмішка осяяла її обличчя.
– Він після служби тільки повернувся, а мені вісімнадцять ледве виповнилося… відповіла вона, – так, теж молоді були… Любов.
– Ось тобі й воно. І з цим не треба боротися. Ти радій! – знову підбадьорила свекровка.
– Чому, мамо? – зітхнула Галина, – це так все несподівано. І так швидко син став дорослим.
– Ти ж шалено любиш Олега. Так і сама подумай. А якщо він покохає дівчину з чужого боку, і поїде до неї кудись подалі? Ось тоді як ти заспіваєш, якщо, у кращому разі, бачити його раз на рік будеш, а то й рідше?
– Ой, та що ти таке кажеш? – закрила щоки долонями Галя, – я не переживу …
– Так ось. А тут наречена готова під твоїм боком. У домашніх капцях вони до тебе прийдуть, якщо треба. Через паркан ваші сади, городи. І мати допоможе, і ти їм допоможеш. І непогано, що скромні. Не розбалувана, значить, дівчина. Багато чого не вимагатиме з чоловіка і сама роботяща, – заступалася бабуся за Надю, навіть не знаючи її до пуття, – і онуки потім підуть – при вас ростимуть!
– Ой, і справді, що це я, мамо? Немов найшло щось… – заспокоювалася Галина, – гаразд, поживемо, побачимо. Побіжу я додому. Справ повно, а ти як завжди – допомогла. Відлягло від серця… Я потім до тебе прийду, дякую.
Галина повернулася додому. Вечеряли всі разом за столом як завжди, ніби й не було ніякого розбрату між сином та матір’ю…
…Наближалося жіноче свято. Галина Сергіївна наготувала більше смаколиків, аніж зазвичай, напередодні.
– Послухай, синку, – покликала вона Олега, – ти запросив би до нас у гості свою Надю? Бо скільки часу вже дружите, а вона в нас і не була.
– Добре б, мамо, – зрадів син, – ось тільки її мати в місто поїхала у справах, поки вихідний, а Надя з братами сидить. Не залишить вона їх, бешкетників, самих. Тож не вийде.
– А ти з братами запрошуй. Пригостимо всіх. Мені не шкода. Он я скільки наготувала! Ще й мої подруги зайдуть. Ото буде гостей скільки!
Надя прийшла із братами. Хлопчики вручили Галині Сергіївні листівку й повітряні кульки – зв’язку із п’яти кульок.
– Ой! – розсміялася Галина, – з дитинства не дарували мені кульки! Треба ж, які вигадники!
Кульки були почеплені на люстру, і в кімнаті одразу стало яскраво й святково.
Батько Олега запросив братів на партію в шашки. Хлопці із задоволенням почали грати, переживаючи за кожну партію у піддавки.
– О, сьогодні у батька чемпіонат. Бо з ним ніхто не грає. Дивись, як радіє… – прошепотів Наді Олег.
– Дякую за запрошення, – сказала Надя після застілля, – але нам пора додому. Ще й уроки зробити треба, і чекати маму.
Дівчина сподобалась усім. Скромна, мовчазна, стримана і хазяйська: допомогла прибрати зі столу, і разом з Олегом вони швидко вимили посуд.
Галина тільки дивувалася із сина. Як він спритно витирав тарілки, наче робив це щодня.
– Ого, як вона його натренувала, – прошепотіла вона чоловікові.
– Молодець, дівчина. А ти бачила, як вони дивляться один на одного? Мені здається, що вони сьогодні щасливішими стали. І все це через тебе, Галочко… – тихо відповів він їй, – пам’ятаєш як і ми з тобою майже так само святкували новий рік у нас?
Тепер Надя й Олег вже зустрічалися відкрито, і вже скоро все село називало їх нареченою й нареченим.
Вони тільки посміхалися, а Галина розповідала сусідкам:
– Хлопці вони серйозні у нас. Надійка вчитиметься, а Олегу ще служити, тож доведеться весілля почекати. Часом любов випробовується, часом!
А діти майже повторили долю батьків Олега.
Так само рано, одразу після служби Олега й побралися. І стало у селі ще на одну щасливу молоду родину більше.
Галя дякувала своїй свекрусі, і раділа, що син знайшов дівчину поряд.
Все-таки коли діти поруч і щасливі, чи це ж не радість для батьків?