В хаті у сусідки Марії було вже третій день темно, що неабияк насторожувало Михайла, адже наближалися Різдвяні свята. Він не міг віднайти спокою, наче відчував, що щось трапилося.

Тому чоловік вирішив, що треба сходити і подивитися, а раптом сусідці потрібна його допомога.

Михайло обережно підійшов до дверей. Вони були відчинені, і це змусило його відразу ж занепокоїтися. Зайшов у хату, і побачив, як Марія лежить на дивані, абсолютно без сил.

– Маріє! — запитав він, наближаючись до неї. – Що трапилось?

Вона ледве відкрила очі.

– Я занедужала, Михайле… Три дні вже ледь піднімаюся, – тихо промовила вона.

Михайло не гаяв часу і відразу зателефонував місцевому лікарю, пояснивши, що його сусідка потребує допомоги. Чекаючи на лікаря, він усе більше докоряв собі. «Чому не прийшов раніше? Чому не подзвонив?» – думав він.

Він же бачив, як у вікнах було темно, і мав би перевірити, чи все в порядку, але все відкладав, кажучи собі, що Марія, напевно, поїхала до доньки на свята. Хто міг знати, що це не поїздка до доньки, а така проблема.

Коли лікар нарешті приїхав, він оглянув Марію і одразу вирішив, що її потрібно забрати в лікарню. Михайло не вагався ні на хвилину – він залишив усе й поїхав разом із нею.

По дорозі Михайло зателефонував доньці Марії, Ользі, щоб повідомити, що мама занедужала, але вона не брала слухавку і не передзвонила.

Вже через кілька днів Марія стала почуватися значно краще, хоч і залишалася в лікарні. Усі захоплювалися відданістю Михайла – чоловік проводив біля неї весь час.

Він жодного разу не сказав, чому допомагає Марії, а в селі усі вважали, що це, мабуть, турбота про сусідку, адже вони жили поряд уже десятки років.

Але це було не так. Михайло був вдівець вже багато років. Його єдиний син давно одружився і поїхав жити в Швейцарію. Михайло залишився один.

Марія ж завжди була для нього більше, ніж просто сусідкою. Вони разом прожили не один десяток років, ділили святкові обіди, допомагали один одному у важкі часи. Подобалася Марія Михайлу, але вони ніколи не говорили про це відкрито.

Марія теж була самотня. Вона багато років сама виховувала дочку Ольгу, бо чоловік залишив її, коли Ольга була ще маленькою. Всі ці роки Марія працювала, клопоталась, виховувала свою єдину доньку.

І навіть коли Ольга виросла і поїхала від матері, Марія продовжувала жити заради неї, працювала на городі, а дочці продукти у місто возила.

Цей випадок, який стався з Марією, зробив Михайла сміливішим. Він зрозумів, що життя занадто коротке, щоб відкладати важливі речі на потім. Тому Михайло, нарешті, зізнався Марії у своїх почуттях і запропонував їй зійтися і жити разом.

Для Марії пропозиція сусіда була дещо неочікуваною, але вона погодилася. Самотність, особливо на старість, і справді – не дуже приємна річ.

Коли Михайло запропонував їй одружитися і жити разом, щось у її серці підказувало, що так буде і справді краще для них обох, хоча і відчувала вона неабияку тривогу.

Боялася Марія і того, що сусіди будуть говорити, що це вже не той вік, щоб заміж виходити, що люди можуть засуджувати її. А найбільше вона хвилювалася про те, як на її рішення відреагує її донька.

В лікарню до мами Ольга не приїхала, бо в цей час вона зі своєю родиною відпочивала на гірськолижному курорті. Але коли вона повернулася і почула, що мама збирається одружитися з Михайлом, її реакція була передбачувана. Вона була проти цього шлюбу і намагалася переконати Марію, що їй не треба цього робити.

– Мамо, ну навіщо тобі це? Ти ж не молода, тепер маєш жити для нас, для онуків! – переконувала маму Ольга.

Але Михайло був непохитний. Коли Ольга прийшла до Марії, щоб вмовити її відмовитися від заміжжя, він був вже готовий. Він не дав їй й слова сказати:

– Ольго, не будемо більше говорити про це – у тебе своє життя, а у нас своє. Я сам подбаю про твою маму, я буду з нею, скільки нам дозволить Господь, – сказав він твердо.

Марія була здивована такою рішучістю Михайла, але відчувала, що це правильно. Вона погодилася на його пропозицію.

Наближалося Різдво, і Михайло забрав Марію до себе додому. Він пообіцяв, що тепер не залишить її.

Ольга відмовилася прийняти мамине рішення. Вона продовжувала вважати, що її мати повинна була жити заради її родини, тому вперше за багато років вона не приїхала в село на Святвечір.

Марію вчинок доньки неабияк засмутив, адже вона вимагала від дочки не так багато – всього лише розуміння і підтримки.

Літня жінка не могла второпати, чому її доросла донька вважає, що мама не має права на щастя?

Джерело