Оленка повернулася з коледжу. Вчилася вона на перукаря. Мати спала на дивані, відвернувшись до стіни. У кімнаті на накритому столі безлад, а вона ж учора ввечері перемила весь посуд і прибрала в квартирі.

Значить, знову в матері були “побратими по чарці”. Стійкий неприємний запах красномовно підтверджував цей факт.

На кухні Оленка нічого їстівного не знайшла, дістала з рюкзака куплений по дорозі бургер, закип’ятила чайник і перекусила. Гроші в неї були.

Донька два роки тому забрала в матері картку, на яку приходили батькові аліменти. Мати в той час ще не сильно опустилася, працювала в ресторані кухонною робітницею й не заперечувала.

Аліменти були не бозна які, але краще ніж нічого. Цього місяця Оленка отримала аліменти передостанній раз. За тиждень їй виповниться 18 років.

Батька Оленка не пам’ятає. Батьки розійшлися, коли їй було три роки. Батько поїхав, але аліменти платив справно. Мати сподівалася влаштувати особисте життя.

Двох перших співмешканців вона приводила додому, тоді Оленка була ще маленька. Наступні два кавалери були приходящі. У дні їхніх візитів подорослішала донька йшла до сусідки тітки Галини.

…Оленчина мати, Орися, та Галина колись разом заселилися в новий будинок. Вони отримали однокімнатні квартири в одному під’їзді, як сироти, і хоч виховувалися дівчатка в різних дитячих будинках, а Галина була старша на 2 роки, черга на житло в них підійшла в один час. Орися на той час вивчилася на кухаря. Галина вже працювала в швейному цеху.

Орися потрапила до дитячого будинку в 5-річному віці, її матір та батька позбавили батьківських прав за нестримне пияцтво.

Вона їх не пам’ятала.

Коли випускалася з дитячого будинку, їй сказали, що їх не стало невдовзі після того, як у них забрали доньку. Орися не знала іншого життя крім дитячого будинку.

Галина жила з мамою, а в 13 років залишилася сиротою. Батька в неї ніколи не було. Мати наважилася дати їй життя без чоловіка для себе. Вона не знала, що захворіє й не встигне виростити свою дівчинку.

У них були далекі родичі, але Галину ніхто взяти до себе не міг. Вона потрапила до дитячого будинку.

Домашній дівчинці було важко звикати до нового життя. Вона знала й пам’ятала материнську любов, тужила за мамою.

До того ж, у Галини була велика негарна родимка на лівій половині обличчя, гігантський невус, по-науковому. Скільки знущальних насмішок чула вона з цього приводу.

Орися та Галина стали сусідками. Великої дружби між ними не було, але по-сусідськи спілкувалися. Невдовзі Орися вийшла заміж, у неї зʼявилася донечка.

Батько назвав доньку Оленкою. Від сімейного життя Орися швидко втомилася. Вона не любила й не займалася домашніми справами.

Маленька донька її дратувала: то нежить у неї, то кольки, то зубки ріжуться. До року вона ще намагалася удавати з себе зразкову матір, а потім втомилася бути зразковою.

Орися в суботу могла залишити дитину з чоловіком і піти в магазин по хліб, а повернутися в неділю надвечір. Потім стала зникати на кілька днів, але це, коли Оленка вже ходила в дитячий садок. Поверталася додому нетверезою або з похмілля.

Чоловік намагався виховувати непутящу дружину батогом і пряником. Ніякого ефекту, тоді він знайшов собі іншу жінку й пішов до неї. Батько хотів забрати доньку, але нова дружина в різкій формі відмовилася від нього з “причіпом”.

Він страждав, але вибір, як і багато чоловіків, зробив на користь жінки, яка і відвезла його подалі від старої сім’ї.

Чи хвилювався батько про маленьку доньку, залишену з неблагополучною матір’ю?

Навряд чи, він згадував про неї, як про помилку молодості, тільки й усього.

…Оленка потихеньку навела порядок у кімнаті, намагаючись не розбудити матір. Вона мила посуд і думала, як їм далі жити без аліментів?

Скоро вона закінчить коледж і зможе працювати. Питання в тому, як швидко знайде роботу? Невеликий запас у неї є, але його вистачить від сили місяців на два.

Гроші заховані в тітки Галини.

Оленка дуже дбайливо ставилася до грошей. Вона оплачувала комунальні платежі, купувала продукти, в основному, по акціях. Матері на пиятику ніколи не давала:

— Ці гроші мої, хочеш пити — іди працюй! — Оленка трохи підробляла, підстригала пенсіонерів та пенсіонерок у своїй п’ятиповерхівці за помірну плату.

З одягом проблем не було. Вона купувала дешеві речі в секонд-хенді, і тітка Галина робила з них ексклюзивні вбрання, бо в неї була швейна машинка.

Оленка з великою повагою ставилася до сусідки. Тітка Галина так і не вийшла заміж. Чоловіки не бачили її доброго серця, їх відлякувала її зовнішність.

Оленка не вірила в кохання. Вона дивилася фільми про кохання, читала книжки, слухала пісні, але не розуміла, як це — кохати?

Вона вирішила, що люди просто вигадали красиву казку про кохання, щоб виправдати свої дії з продовження роду.

З самого раннього дитинства Оленка почувалася непотрібною. Мати часто зривала злість на доньці, кричала, що дарма дала тій  її, занапастила своє життя, якби доньки не було, то мати обов’язково вийшла б заміж за гарну людину.

У міру дорослішання Оленка розуміла абсурдність звинувачень і тихо її ненавиділа.

Наближалася ніч, а мати так і спала. Оленці здався підозрілим її довгий сон. Вона підійшла до неї, торкнула за плече й зрозуміла, що мати вже ніколи не прокинеться.

Всіма скорботними клопотами займалася тітка Галина. Оленка не плакала, їй стало легше без матері. Щоправда, вона про це нікому не говорила.

***

Після коледжу Оленці пощастило.

Вона влаштувалася в пристойний салон, три місяці стажування, а потім самостійна робота.

На симпатичну, струнку дівчину звертали увагу, шанувальники були, але довго вона ні з ким стосунків не підтримувала, сходить у кіно пару разів і до побачення.

Матвій виявився завзятим. Він гарно залицявся до неї, говорив про кохання, дарував подарунки, возив на машині.

В Матвія був свій невеликий бізнес з продажу запчастин.

Він познайомив її з матір’ю і зробив пропозицію. Оленка подумала й погодилася, їй уже 22 роки, час і заміж.

Весілля було скромним, але веселим. Жили молоді стали в квартирі чоловіка, у нього була двокімнатна, бабусина спадщина.

Оленка свою квартиру здавала. Все в них було добре. Вони прожили разом майже 4 роки й були цілком щасливі.

Лише з одного питання в подружжя виникли розбіжності. Матвій (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) хотів дитину, а Оленка ні. Чоловік став наполягати. Він приводив у приклад знайомих, у яких такі милі дітки.

Він запевняв дружину, що все буде чудово, тільки сім’я з дітьми — справжня сім’я. Матвій обіцяв допомагати з дитиною. Свекруха та його родичі підтримували його.

Вмовили. Оленка народила сина Арсена. І почалися проблеми. Рідню, як вітром здуло, у всіх термінові справи. Оленка захворіла, ледве вставала, горло болить, температура висока. Син кричить. Добре, що тітка Галина прийшла.

Чоловіка вдома немає, в нього постійні справи, грошей не вистачало. Матвій пояснив, що в нього бізнес на ладан дихає. Оленка з дитиною цілий день одна. Вона нічого не встигала.

Син спав тільки в неї на руках. Вона стала схожа на зомбі з синіми колами під очима. Від чоловіка одні докори: не те приготувала, не випрала, не попрасувала.

Оленка сто разів пошкодувала, навіщо піддалася на вмовляння , і от тепер вона сама з дитиною на руках? А потім збагнула, що розмірковує, як її мати колись. Вона зневажала себе за свої думки й дуже старалася полюбити дитину, але виходило погано.

Поступово все налагодилося. Оленка заспокоїлася.

Синові виповнилося два з половиною роки. Він став відвідувати платний дитячий садок, а вона вийшла на роботу. Бізнес у чоловіка так і не налагодився, грошей так і не вистачало.

Матвій теж зрозумів, що дитина — задоволення не з дешевих, і він погано прорахував всі ризики. Він продав свій магазин дуже недорого, розплатився з кредиторами, а потім повідомив дружині, що в нього трапилося нове кохання. Матвій був налаштований на розлучення.

— Добре, розлучення так розлучення, тільки Арсен залишиться з тобою. Ти сильно хотів дитину, виховуй. Я буду платити аліменти й зустрічатися з сином по вихідних, — спокійно відповіла Оленка.

— А я й не збирався тобі його залишати. Ти ж холодна й зла, як снігова королева. Ти нікого ніколи не кохала: ні мене, ні сина, — відповів чоловік.

— Це ти вірно помітив. Не кохала. Коханню треба вчитися з дитинства, а мене ніхто не навчив ні кохати ні любити, — печально усміхнулася Оленка.

Розлучення відбулося. Суд визначив місце проживання сина в батька.

Оленка не заперечувала.

Вона повернулася до своєї квартири. Захворіла тітка Галина. Оленка доглядає за нею. Тітка Галина написала заповіт на свою квартиру та заощадження, які залишить їй.

Оленка підбадьорює її, все буде добре й хворобу вона обов’язково переможе.

Нова кохана відкинула Матвія, коли дізналася, що не такий вже він і багатий. До того ж, вона ніколи не мріяла про чоловіка з дитиною.

Колишній чоловік із сином переїхав до матері, свою квартиру здає. Він знайшов роботу, отримує поки небагато. Садок на ньому й продукти він купує. Всю іншу турботу про хлопчика взяла на себе свекруха.

Оленка два рази на місяць привозить гроші. Сина забирає на вихідні. Вони часто гуляють разом з колишнім чоловіком та сином.

Свекруха сподівається, що колишнє подружжя “перебіситься” й зійдеться. З невісткою у неї стосунки не зіпсувалися.

В Оленки потихеньку з’являються теплі почуття до сина. Матвій пропонує їй повернутися й почати все з чистого аркуша.

Вона відмовляється:

— Я вже пожила сімейним життям і зрозуміла, що це не для мене. Я одиначка, мені добре одній. Вибачте мене, якщо зможете! Напевно, і справді, кохання — не вроджене почуття, коханню треба вчитися…