Надя вийшла з магазину і спускалася сходами ґанку, коли перед нею зупинилася червона іномарка, з якої вийшла молода жінка.

Від пориву вітру, що налетів, поділ її сукні надувся дзвоном, а прядка волосся закрила обличчя. Жінка відкинула волосся звичним рухом голови, руками погасила надутий поділ і пройшла повз Наді.

– Олено?! Оленко! – гукнула красуню Надя.

Олена озирнулася, пошукала очима, хто її міг гукнути, і зупинилася поглядом на Наді. Якийсь час вони дивилися одна на одну.

– Ти не впізнала мене? – Надя знову піднялася до входу в магазин.

– Я Надя, Надя Ковальчук.

– Надя. І справді, не впізнала. Довго жити будеш, – сказала стримано Олена.

– А я дивлюся, ти йдеш… – Надя потягнула Олену в бік від дверей. – Давай відійдемо, заважаємо. – Яка ти стала!

Олена поблажливо посміхнулася.

– Ти живеш поруч? – запитала вона.

– Ні, працюю. Вийшла в магазин у перерву. А ти? – запитала Надя.

– Слухай, а чого ми тут стоїмо? У тебе ж є час? Давай зайдемо в кафе, поговоримо. Коли ще зустрінемося?

– Давай, – погодилася Надя.

Вони зайшли в маленьке напівпорожнє кафе в сусідньому будинку. Сіли за столик біля вікна. Олена покликала офіціантку. Та, жуючи жуйку, знехотя підійшла до столика і невдоволено поклала перед ними меню.

– Не треба. – Олена відсунула ламіновані аркуші. – Нам два салати, два бісквітних тістечка і чай. І швидше.

Олена перевела погляд на Надю і посміхнулася. Офіціантка попливла, похитуючи худими стегнами.

-Ну, як ти живеш? – Олена зручніше влаштувалася на пластиковому стільці.

– Нормально. Була заміжня, щоправда, недовго. Дітей немає. Бачу, у тебе все чудово, – відповіла Надя.

– Не скаржуся. – Олена засміялася і показала праву руку з обручкою на безіменному пальці.

– А діти? – поцікавилася Надя.

Підійшла офіціантка з тацею і поставила на стіл дві тарілочки з крихітними тістечками, чашки і порцеляновий невеликий чайник.

– Слухай, а твої батьки живі? – раптом запитала Олена, коли офіціантка пішла.

– Батько пішов з життя кілька років тому, а мама… Мама поки жива, але здала після відходу батька, – сумно сказала Надя і покрутила маленьку чашечку на блюдці.

Олена налила в чашки гарячий чай. Запахло м’ятою.

– Шкода. Мені дуже подобалися твої батьки. Не те, що моя мати. Вічно була всім незадоволена, слова ласкавого від неї не допросишся. Не дивно, що від неї батько пішов. Як мені подобалося у вас удома. Тихо і спокійно. – Очі Олени затуманилися спогадами.

Надя зітхнула…
***
Вони жили з Дмитром в одному під’їзді. Надя на четвертому поверсі, а Дмитро на третьому. Спочатку разом ходили в один дитячий садок, потім потрапили в один клас у школі. У Дмитра батько вживав і часто влаштовував скандали. Дмитро бігав до Наді.

У дев’ятому класі до них прийшла нова дівчинка. Батьки її розійшлися, вона з мамою переїхала в сусідній будинок. Яскрава і красива Олена відразу привернула увагу Дмитра. Надя ревнувала і переживала. Раніше вони разом ходили до школи і додому. А тепер…

– Ти що? Забув щось? – запитала Надя, коли Дмитро зупинився посеред двору.

– Давай почекаємо.

– Чого? – почала вже дратуватися Надя.

У цей момент двері під’їзду в сусідньому будинку відчинилися і вийшла Олена. Вона підбігла до них, усміхаючись і дивлячись тільки на Дмитра.

Поруч із Оленою Дмитро ставав веселим і балакучим, і Надя не впізнавала його. Він весело щось розповідав, сипав жартами. Олена голосно сміялася, а сумна Надя йшла поруч.

Після уроків Дмитро біг у роздягальню, одягався і чекав Олену з її курткою в руках. Вони разом ішли додому, забувши про Надю. На перервах Олена як ні в чому не бувало базікала з Надею.

Одного разу вони втрьох ходили в кіно. Коли закінчився сеанс і ввімкнули світло, Надя помітила, що Олена з Дмитром тримаються за руки. Так вони й ішли до дому. Надя відстала, а вони навіть не помітили цього. Більше вона з ними нікуди не ходила.

Після закінчення школи всі троє вступили в різні місця: Надя – до університету на економічний факультет, Дмитро – до машинобудівного коледжу, а Олена – до швейного училища.

Узимку Надя захворіла, кілька днів не ходила на заняття. Наближався Новий рік. Вона дивилася у вікно на засніжений двір і раптом побачила Олену. Та швидко йшла до її під’їзду. Надя вирішила, що Олена йде до неї, відчинила двері і стала чекати її на порозі. Але квапливі кроки завмерли поверхом нижче. До Наді долинув голос Дмитра: “Нарешті…” Плеснули двері…

Надю кинуло в жар. Вона сіла на тумбочку під вішалкою і заплакала. Виходить, Олена приходила до Дмитра, поки його батьки на роботі. Від здогадки, чим вони там займаються, стало нестерпно боляче.

Одного разу мама прийшла з магазину і розповіла Наді, що зустріла маму Дмитра. Та поскаржилася, що син пішов із дому. Він зняв квартиру і живе там з Оленою.

На останньому курсі Надя вийшла заміж за свого однокурсника. Жили вони у квартирі чоловіка з його мамою. Свекруха постійно лізла в їхні справи, вчила Надю, як треба доглядати за чоловіком. Олексій виявився маминим синочком.

– Льоше, навіщо ти одружився зі мною? – запитала якось Надя. – Жодна дружина у світі не замінить тобі маму.

Олексій лише знизав плечима.

– Мама хоче, як краще. Ти звикнеш.

– Не хочу звикати. Живи з мамою, – сказала вона і стала збирати речі.

Олексій знову знизав плечима і сів до комп’ютера. Їх розлучили швидко. Дітей немає, ділити нічого. Так закінчився короткий шлюб Наді.

Тільки одного разу вона бачила Дмитра, коли він приїжджав проводити батька в останній шлях. Але поговорити не вдалося. Незабаром його мама знову вийшла заміж.
***
Наді здавалося, що відтоді минула вічність. І ось тепер Олена сиділа навпроти за столиком кав’ярні, задоволена і красива, як завжди. Офіціантка принесла, нарешті, салати. Олена з апетитом почала їсти. Надя відкусила тістечко і пригубила вже остиглий чай.

– А Дмитро? – запитала вона.

– Дмитро? – Олена втупилася на Надю, не донісши виделку з салатом до рота. – Невже все ще кохаєш його? – Олена відклала виделку, відкинулася на спинку стільця.

– Знаєш, я ж завжди заздрила тобі. У тебе була така гарна сім’я, турботливі батьки. А в мене була тільки моя краса. Я закохала Дмитра в себе, а він так легко повівся. – Олена замовкла, мовчала і Надя.

– Але ми з ним занадто різні. Незабаром нам стало нудно удвох. Він хотів сім’ю, дітей. А мені все це навіщо? Я жити хотіла, а не тягнути побут від зарплати до зарплати. Тепер у мене багатий чоловік і все, про що тільки можна мріяти.

– А Дмитро?

– Що ти заладила? Дмитро купив маленьку однушку. На більше не заробив. Наскільки я знаю, живе один. Тож шлях вільний. І що ти в ньому знайшла? Навіщо він тобі? – Олена не зводила очей із Наді.

Надя подивилася на годинник.

– Вибач, мені на роботу треба, – сказала вона сухо і встала з-за столу.

Їй захотілося швидше піти від Олени, від її пильного погляду.

– Ну-ну, – Олена відпила з чашки і поморщилася.

Надя полізла в сумочку за гаманцем.

– Кинь. Адже це я тебе запросила. – Олена махнула рукою жестом королеви, яка відсилала геть набридлу служницю.

Надя, не прощаючись, пішла до виходу, але біля дверей зупинилася і повернулася до столика.

– Забула щось? – запитала Олена й усміхнулася.

– Адресу. Напиши адресу, – з викликом сказала Надя і подивилася прямо на колишню подругу.

Олена на одну коротку мить розгубилася, потім зітхнула, дістала з сумочки ручку, написала на краєчку серветки адресу і простягнула Наді.

– Візьми, і удачі тобі, – сказала вона глузливо.

Надя затиснула серветку в кулаці й вийшла з кафе. У своєму кабінеті вона сіла за стіл і розправила серветку. “І що далі? Ось так прямо підеш до нього?” – їй здавалося, що вона чує глузливий голос Олени у своїй голові.

– Піду. Не сумнівайся, – сказала вона вголос.

– Ти щось сказала? – перепитала колега за сусіднім столом.

Надя прибрала в сумочку серветку і ввімкнула комп’ютер.

Вона йшла додому, під ногами шаруділо опале листя. З кожним днем його ставало дедалі більше. Цього року бабине літо радувало теплою погодою. Надя увійшла у свій двір і за звичкою подивилася на вікна квартири Дмитра на третьому поверсі.

Вона згадала, як вони ходили разом до школи, як він піднімався до неї, коли батько влаштовував скандали… Куди все поділося? Чому? Надя рішуче розвернулася і пішла на зупинку маршрутки.

Будинок вона знайшла швидко. Зупинилася перед під’їздом. “Навіщо я прийшла? Права Оленка, не любив він мене, і не полюбить. І не треба тішити себе надією. Усі ці роки прекрасно жив без мене, жодного разу не подзвонив, не прийшов. А я чекала, не змінювала номер телефону… Не будь ганчіркою!” – наказала Надя собі, різко розвернулася, щоб піти, і натрапила на Дмитра.

– Надю? Ти що тут робиш?

Серце радісно забилося в грудях.

– Я… – Вона гарячково вигадувала причину, чому опинилася біля його будинку. – До колеги приходила, а її немає вдома. А що з тобою?

Надя помітила і неголене підборіддя, і запалені очі Дмитра.

– Уявляєш, тепло, а я примудрився захворіти. Другий день температура тримається. За молоком ходив. – На підтвердження слів він показав пакет у руці.

– Так тобі лежати треба. Ходімо швидше. – Надя потягнула його до під’їзду.

Вони піднялися ліфтом на восьмий поверх. Надя оглянула маленьку холостяцьку квартиру, зняла плащ і пройшла на кухню.

Зазирнула в порожній холодильник, знайшла під раковиною сітку з картоплею і взялася її смажити. Потім закип’ятила молоко, нагодувала Дмитра і відправила його в кімнату.

– Іди, ляж, а я посуд помию.

Коли вона увійшла в кімнату, Дмитро спав. На лобі виступив піт, отже, температура впала. Надя довго дивилася на нього, завмираючи від жалості й ніжності. Це був Дмитро, якого вона досі кохає. Вона встала і пішла до дверей. За вікном уже стемніло.

– Ти щось довго сьогодні, – крикнула з кімнати мама, коли Надя повернулася додому.

– Олену зустріла, – відповіла вона.

Мама сиділа перед телевізором і дивилася якийсь фільм.

– Я думала, ви з нею давно не дружите.

– Просто посиділи в кафе, – Надя сіла на диван поруч із мамою.

– І як вона?

– Заміжня, на крутій іномарці, красива, як завжди, – відповіла Надя.

– А ти?

– Що я? – не зрозуміла Надя.

– Коли ти заміж вийдеш? Я онуків дочекаюся коли-небудь?

– Мамо, не починай. – Надя встала і пішла у свою кімнату.

Вона пробувала читати, але перед очима стояв Дмитро, яким побачила його у дворі, сплячим на дивані… Ну сходила, побачила, і що?

Вона чистила зуби перед сном, коли мама зазирнула у ванну і простягнула їй телефон, що дзвонив. Надя взяла мобільний і відповіла.

– Як добре, що в тебе не змінився номер. Я подзвонив навмання. Вибач, що заснув. Чому ти пішла?

Від знайомого голосу шкіра вкрилася мурашками. Надя помітила цікавий погляд мами і зачинила перед нею двері.

– Шкода було тебе будити. Як почуваєшся?

– Набагато краще. Майже здоровий. Надю, я розумію, що винен перед тобою, не час і не той у мене стан… Ти прийдеш завтра? Надю, ти чуєш мене? – кричав він у слухавку хрипким голосом.

– А ти хочеш, щоб я прийшла? – тихо запитала Надя.

– Запитуєш. Надю, приходь. Або ні, скажи, де ти працюєш, я зустріну тебе.

– Я прийду, – сказала Надя.

Скільки ж років вона чекала цих слів? Ніколи й нікого для неї не існувало в цілому світі, крім Дмитра.

Наступного дня Надя довго й ретельно збиралася на роботу. Одягла ошатну сукню, навіть підфарбувалася, чого давно не робила.

– Ти куди це зібралася? – Мама виглянула з кухні.

– У нас на роботі ювілей у співробітниці, будемо святкувати, – збрехала Надя.

– Знову пізно прийдеш? – У голосі мами Надя вловила іронію.

– Як вийде, – відповіла вона, пішла у ванну і змила косметику.
–
Потім переодяглася у звичайні штани та джемпер.

– Нічого не кажи, – кинула вона здивованій мамі і вибігла з квартири.

Вона летіла на роботу, як на крилах. Адже потім вона знову побачить Дмитра. Серце її билося від щастя і любові