На знайомство з мамою Романа я йшла в сукні, яку позичила мені подружка. Правда, з босоніжками така “фішка” не вийшла, бо розмір не той.

Та не зважаючи ні на що, Ольга Василівна прийняла мене дуже тепло. А коли ми носили посуд на кухню, мама Романа попросила прийти до неї і завтра. В квартирі на мене чекали два чорні пакети. А почала вона свої слова з вибачень. Чесно мам скажу, мені ці речі досі рука не підіймається викинути, хоча стільки води з того часу спливло

Ви знаєте, моя історія стара, “як світ”, але недавно прочитала на одному з сайтів, що дівчина образилась на сестру, бо та віддала їй пакет з ношеним одягом, і так мені стало неприємно.

Мені сорок дев’ять років. З чоловіком я з дев’ятнадцяти років у шлюбі. Виростили трьох чудових діточок, а старший син зі своєю дружиною навіть подарували нам з Романом онука.

Я дуже щаслива дружина, мама і бабуся.

Хоча починалось моє життя не так вже й весело.

Виростала я в неблагополучній сім’ї. В мами було двійко дітей від попереднього шлюбу, а потім з’явилась і я.

Що тато, що мама, думали про одне – “біленьку” і за що б її купити. Брат із сестра трохи мене тягнули, але при першій же можливості пішли з дому створивши свої сім’ї.

Я жила, як трава при дорозі, а після того, як не стало батька, бабуся, мама тата, забрала мене до себе. Після закінчення школи я вступила в швейне училище де і познайомилась з Романом.

Жила я в той час з подругою в гуртожитку, бо в селі з бабусею також було складно. Ніхто мене не любив і не жалів, я повинна була навчитися виживати на цьому світі.

Грошей майже не було, хоча після навчання я відразу ж вийшла на роботу.

Я й не думала, що такий хлопець, як Роман, зверне на мене увагу. Я була сірою мишкою в порівнянні з дівчатами, які проходили повз мене на вулиці.

Але це було справжнє кохання і моя доля.

Ми почали зустрічатися, а одного дня Роман сказав, що поведе мене на знайомство до своїх батьків.

Сказати, що я хвилювалася, нічого не сказати. По перше, в мене не було гарного ні одягу ні взуття. Сукню мені тоді позичила подруга, з якою я жила, а ось босоніжки довелось брати свої, хоч вони були вже добряче пошарпані, бо розмір в мене був більший.

Коли я побачила Ольгу Василіану, я видихнула. Такою ніжної і турботливої жінки я в своєму житті не бачила.

Вона огорнула мене такою любов’ю, яку я з роду не відчувала.

А Роман в свою чергу не відпускав мою руку зі своєї.

Коли ми повечерявши збирали з Ольгою Василівною посуд, на кухні вона тихенько сказала, щоб я забігла до неї завтра після обіду.

Я навіть приблизно не розуміла, що вона хотіла від мене, але серце підказувало, що ця жінка хоче для мене лише добра.

В її квартирі на мене чекали два великі чорні пакети.

– Ти, вибач, тут не нове все, але воно охайне і доволі гарне. Думаю, тобі підійде, бо моя сестра, що живе в Америці, має таку ж фігуру, як ти.

Ви собі не уявляєте, які там були речі. Таких суконь і джинсів в нас в Україні і не було. І все справді, ніби на мене шите. А ще, Ольга Василівна повела мене до взуттєвого магазину де вона купила мені стильні шльопанці і босоніжки, які досі лежать в дивані, бо рука не підіймається їх викинути.

Ви собі не уявляєте, яка я тоді була щаслива, одягаючи одяг її сестри.

З сином Ольги Василівни ми живемо багато років душа в душу. Моєї мами, на жаль, на цьому світі вже немає, як і бабусі однієї і другої. Незважаючи на важке дитинство я пробачила маму і до останнього її підтримувала і провідувала. З братом і сестрою я підтримую зв’язок, живемо ми в різних областях.

Ось так починалось моє життя з мамою, Ольгою Василівною, цю жінку мені язик не повертається навіть свекрухою назвати.

Вона заповнила моє спорожніле серце своє теплотою, що я до кінця життя не забуду.

Дякую вам МАМО, за все…

Джерело