Зараз я живу одна в своїй квартирі у невеликому містечку, але в досить таки хорошому районі.

Я маю власну хорошу трикімнатну квартиру, яку ми колись купили разом з моїм чоловіком.

Купили ми цю квартиру самі, ще коли були молодим подружжям, без чиєїсь допомоги, відкладали гроші ми досить таки довго – цілих 13 років, а до того жили з моєю матір’ю.

Мені зараз вже 65 років і я вже пенсіонерка, до цього була приватним підприємцем.

Зараз маю хобі, ця справа мені дуже подобається і ще й трохи грошей мені приносить – шию на замовлення, тому сумувати мені не доводиться, особливо, немає часу на це, стараюся завжди собі якесь заняття знайти.

Через непростий досвід я вирішила, що у своїй квартирі житиму одна, так буде лише краще, звичайно.

Хоча у мене і є син, йому 38 років зараз.

Руслан мій зараз одружений вдруге, але йому через багато чого довелося пройти.

Перший шлюб у мого рідного сина, на жаль, не склався і, можливо, тому, що вони жили у мене, ми жили усі разом.

Я не раз говорила синові з невісткою що молода сім’я повинна жити окремо від батьків, за потреби навіть орендувати квартиру, в любому випадку це буде краще, ніж дві господині на одній кухні.

Я добре пам’ятала як мені жилось з матір’ю своєю, постійно сперечалися, а вона мені рідна людина, і те, що в домі має бути лише одна господиня.

Та молоде подружжя мене не слухало – ще молоді були вони тоді і щиро вважали, що я маю їх доглядати та все за них робити, тобто всю роботу по дому вони просто спихнули на мене, таке враження наче домробітниця я їм безкоштовна.

А квартира моя ніби то мені завелика. Навіть пропонували розміняти її на дві менші квартири – щоб і мені, і їм було добре.

Та я була обурена такою пропозицією, адже за які заслуги я повинна їм дарувати окрему квартиру, і так продукти додому лише за мій кошт були та все оплачувала я.

А вони в цей час жили добре, ні в чому собі не відмовляли і нічого, особливо, в квартиру не купували, казали, що вона моя, от я маю й дбати про неї.

Згодом у них народився синочок – мій внук Михайлик.

Тоді у мого сина з дружиною часто були суперечки, та й чесно кажучи у мене з невісткою теж стосунки були непрості, хоча я старалася з нею ладнати, адже вона й непогана людина була, але спільний побут псував нам усе.

Ну не буває такого, я вважаю, щоб кухню дві господині ділили й жили в мирі.

Так через рік вони розлучилися, невістка з Михайликом від нас з’їхали.

Після цього я вирішила сказати своєму синові, щоб він також шукав собі окреме житло – адже чоловік повинен вміти вже сам себе забезпечувати і бути самостійним, а не жити з мамою до старості.

Спочатку він ображався на мене, але згодом минуло трохи часу і якось це забулось.

Часто мій Руслан бачився зі своїм сином, моїм внуком, і приводив його до мене. Я навіть виділила цілу кімнату для хлопчика, коли він гостював у мене, деколи він навіть ночувати лишалась.

Згодом син поділився зі мною радісною новиною, що він зустрів жінку і планує з нею одружитись.

Я зраділа за свого Руслана, адже він як кожна людина заслуговує бути щасливим чоловіком.

Ольга була звичайною жінкою, вони з моїм сином познайомились на роботі, от з нею ми одразу знайшли спільну мову.

Без сумнівів я одразу нагадала що на мою квартиру можуть навіть не розраховувати – як вже зібрались одружуватись, то нехай будуть серйозними людьми і самі влаштовують своє життя без моєї допомоги.

Але додала, що, в разі чогось, я завжди можу їм допомогти чи то підтримкою, чи продуктами.

Ольга навіть була здивована такими моїми словами, адже й не планувала поселятись у свекрухи.

Руслан же сказав що нарешті до нього дійшло що я мала рацію, і тепер він сам нестиме відповідальність за свою сім’ю і навіть вже почав відкладати кошти, щоб придбати своє власне житло.

Син мені казав, що це він мені повинен допомагати, а не навпаки.

Я тоді пишалась своїм Русланом як ніколи в житті – він нарешті став справжнім чоловіком і так нагадував мені свого батька.

Хочу зараз просто прокричати усім батькам – не тримайте дітей біля себе, відпустіть, навіть, якщо любите дуже.

Вам може здаватися, що ви дітям робите краще, бо вони біля вас, ви їм допомагаєте, завжди разом – але в житті це лише приводить до проблем в родині.

Не робіть помилку, яку зробила я колись, коли запросила сина з невісткою жити до себе.

Як би не хотіли ви, але життя двох сімей під одним дахом ніколи не складеться добре.

Хіба я не права?

КІНЕЦЬ.