Костянтин побачив мати у стані крайньої нервозності. Поліна Яківна, відчинивши синові двері, буквально затягла його до квартири.

— Костю, ти маєш терміново вжити заходів! – заявила вона без жодних передмов. – Твоя дружина берега поплутала. Вона мене зганьбила, мерзотниця! Вправ їй мізки, або я за себе не відповідаю.

Костя втомився з дороги та мріяв спокійно відпочити, проте мати мала інші плани.

— Ти можеш до ладу пояснити, що трапилося? – Костя сів на табуретку прямо в коридорі, намагаючись перевести дух. – З твого дзвінка я нічого не зрозумів.

— Добре, я спробую, хоч мене всю трясе!

Поліна Яківна взяла сина за руку, підняла, відвела до зали та штовхнула на диван. Сама сіла навпроти нього у крісло.

– Твоя Алла – нащадок пекла! – Заявила Поліна Яківна. – Я вже сто разів пошкодувала, що дала згоду на ваш шлюб.

– Що означає дала згоду? – усміхнувся Костя. – Я – дорослий чоловік, і сам ухвалив рішення. Хіба ти ще не звикла до цього?

– І даремно! – Розлютилася жінка. – Я як відчувала, що це дівчисько отруїть життя нашій родині!

– Чорт забирай, мамо, у нас з Аллою своя сім’я, окрема! — почав втрачати терпець Костя. – Сто разів тобі казав. До речі, де вона?

– Ця невдячна мерзотниця все зіпсувала, – продовжувала свій спіч жінка, ніби не чуючи питань з боку сина. — А я так тепло її прийняла…

Костя насторожився.

– Що сталося?
– Вона мене пограбувала! – випалила Поліна Яківна.

Костя здивовано дивився на матір.
– Не може цього бути! – Чоловік був спантеличений. – Алла не така…

– Гени пальцем не розмажеш, – заявила Поліна Яківна. – А я тебе попереджала. Загалом, твоя Алла вкрала спадкове бабусине кільце і хотіла продати його в ломбарді. Але я вчасно встигла перехопити її.

Костя зблід.
– Де зараз моя дружина? – спитав він із тривогою.

– У поліції, — відповіла мати. – Я написала заяву. І дуже сподіваюся на твоє розуміння та підтримку…

Жінка не встигла домовити, а Костя вже різко схопився з дивана, забувши про втому.
— У якому відділенні?

Костя мчав вулицею, попутно набираючи свого приятеля-юриста.
— Ігорьку, виручай.

Друг одразу погодився допомогти, і Костя дочекався на вулиці біля відділу. Усередину вони увійшли разом. Ігор був ще на початку свого кар’єрного шляху, але подавав надії.

Переговоривши зі слідчим, який займався справою Алли, він допоміг Кості скласти заяву для того, щоб дозволили побачення з дружиною.

– Їй призначили державного захисника, – пояснив Ігор. – Але я знаю, як більшість із них працює.

– А ти можеш зайнятися її справою? – з надією спитав Костя.
– У принципі мені для практики не завадить, — відповів Ігор. – Але ти, як чоловік, маєш укласти зі мною офіційний договір.

– Не питання! – охоче відповів Костя.

Завершивши всі формальності, чоловіки вдарили по руках. Костя зміг ненадовго побачитися з Аллою, яка плакала і запевняла чоловіка, що ні в чому не винна.

– Вона мене підставила, Костю, — плакала молода жінка. – Ти мусиш мені повірити.

І Костя вірив. Він знав, на що здатна його мати, але треба було здобути докази невинності Алли. Вся надія була на Ігоря.

Алла відразу не сподобалася Поліні Яківні.

Владна за вдачею і солідний стаж роботи в школі, жінка звикла до загального послуху. Проте навіть її власний син із віком став дедалі більше виявляти характер. І хоча Поліна все ще намагалася за звичкою командувати, Костя все активніше відстоював власні кордони та стояв на своєму.

Мати вимагала, щоб Костя вступав на історичний факультет, але він подався до геології. Поліна Яківна мріяла одружити Костю з дочкою своєї кращої подруги, тихої та вихованої дівчинки, яку вона знала з дитинства. Але син привів додому для знайомства з матір’ю цю Аллу…

Дівчина виявилась досить зухвалою і гострою на язик. Вона не хамила і не грубила, але в її тоні не було навіть натяку на шанування потенційної свекрухи. Жінка сподівалася, що при спільному проживанні зуміє прогнути невістку, але й тут на неї чекав облом.

– Ми житимемо в мене, — повідомила Алла. – У мене своя квартира.
– Своя? – здивувалася Поліна Яківна. – Коли це ти встигла заробити? Чи спадщину отримала?

– Мені держава виділила, — спокійно відповіла Алла. – Як випускниці дитячого будинку.

– Дитбудинку! – обурювалася Поліна Яківна у розмові з сином після того, як він провів Аллу і повернувся додому. – Ти з ким вирішив зв’язатися?

– Це моя справа! – уперто твердив Костя. – У дитячому будинку такі ж люди, яким просто не пощастило.

– Вона сирота? – наполегливо розпитувала мати. – Батьки загинули? Чому не забрали інші родичі?

– Мамо, надто багато запитань, — закрив тему Костя.

Але Поліна Яківна здаватися не збиралася і вирішила сама дізнатися про обраницю сина. Жінка жахнулася.

– Мати – залежна від міцних напоїв, просто згоріла  разом із будинком… — потенційна свекруха бігала по квартирі, як фурія. – Господи, генетика – гірше не може бути.

– Заспокойся, мамо, — спокійно сказав їй син. – Мені з нею жити, а не тобі.

Попри протести з боку матері, Костя все ж таки розписався з Аллою. І невдовзі вирушив у свою першу експедицію. А свекруха зачастила до невістки з перевірками.

— Що Вам потрібно від мене? – Дивувалася Алла. – Що Ви хочете з’ясувати?

— Хочу бути впевненою, що ти без мого сина не водиш додому мужиків і не влаштовуєш гулянки, — різко відповідала свекруха. – Я не дозволю робити із сина дурня.

Алла перестала відчиняти двері, а Поліна Яківна почала активно скаржитися синові телефоном і запевняти, що дружина його обманює.

– Костю, не будь ідіотом! – наполягала жінка. – Вона тому й відмовляється мене пускати, бо їй є що приховувати.

– Мамо, Алла тебе не пускає тому, що ти її просто дістала! – сперечався Костя.

Невдовзі з’ясувалося, що молода жінка в положені. Дізнавшись про це, Костя суворо наказав матері дати їй спокій.

– Мамо, я не жартую! – Сказав він. – Аллі потрібний спокій, а не твої ревізії.

– Ще не відомо, чи це твоя дитина, — залишила за собою останнє слово Поліна Яківна і відключилася від розмови.

Однак, попри всі спроби Кості захистити дружину від стресу, дитину вона все ж таки втратила. І в цьому не було провини її свекрухи. Причиною стало дитинство. І поки Алла лежала в лікарні, щось сталося.

Повернувшись додому після виписки, вона виявила у своїй квартирі сторонніх людей, які повідомили, що є квартирантами. Алла вирушила на розмову до свекрухи.

— На якій підставі Ви надумали розпоряджатися моєю квартирою? — наїхала вона на Поліну Яківну. – Мало того, що Ви незаконно здали житло, то ще й мене забули запитати.

— Я ж про тебе хотіла подбати, — спробувала завірити її свекруха. – У твоєму становищі не варто залишатися однією. Поживи в мене до повернення Кості, у спокої та ситості. Ще й гроші зайві будуть.

Однак Алла знала, що нинішнє відрядження чоловіка може затягнутися довше, ніж зазвичай, і весь цей час перебувати в суспільстві токсичної Поліни Яківни? Тільки від однієї думки про це Аллі ставало погано. І вона почала наполягати на тому, щоб свекруха розібралася з квартирантами, повернула їм депозит та передоплату.

— Інакше я змушена звернутися в поліцію і повідомити про ваше незаконне проникнення в мій дім! – пригрозила Алла.

— А що скаже твій чоловік? – глузливо запитала її свекруха. – Я таки його мати, а ти виставиш себе звичайною стукачкою. Здається, у дитячому будинку таким часто роблять «темну».

І Алла стрималася. Вона була змушена поки що жити у подруги – такої ж випускниці дитячого будинку, яка мала квартиру в тому ж будинку. Все краще, ніж із Поліною Яківною.

І незабаром свекруха написала заяву, що невістка вкрала в неї дороге кільце.

Аллу затримали прямо на вулиці, а пропажу виявили в сумці. Молода жінка намагалася довести, що не брала коштовність, але всі докази були проти неї. Алла намагалася сказати, що свекруха могла її підставити, щоб прикрити свої власні справи, але її ніхто не хотів слухати.

Через квартирантів, яких мати категорично відмовилася виселяти, Костя вимушено жив із нею. Власне, йому було не до розборок із мешканцями, він хотів врятувати дружину. Звичайно ж, Поліна Яківна дізналася, що син найняв для Алли приватного адвоката.

– Навіщо? – обурювалася вона. – У неї був державний захисник! Тобі гроші подіти нема куди?

Але Костя залишився на своїй позиції.

Він постійно підтримував контакт з Ігорем, з’ясовуючи, що йому вдалося дізнатися. Виявилося, що слідчий, який вів справу Алли, особливої ​​запопадливості не відрізнявся, тому Ігорю самому, по суті, довелося вести розслідування. І молодий, і недосвідчений юрист зробив неймовірне…

Ігор зумів перевірити записи з камер спостереження на будинках, що знаходилися за звичайним маршрутом Алли. І на одному відео було чудово видно, як дівчину на вулиці непомітно наздогнала Поліна Яківна і щось засунула їй у сумку. І одразу ж зателефонувала до поліції, повідомивши про крадіжку.

Крім того, Ігор з’ясував, що жінка взяла великий кредит у банку та купила путівку на відпочинок. Однак повертати борг банку за шикарний відпочинок їй було важко, оскільки у школі їй скоротили години, а разом із ними й зарплатню. Через нестерпний характер Поліни Яківни, який з роками став ще токсичнішим, на неї стали часто скаржитися й учні, і батьки.

І свекруха вирішила розібратися зі своїми проблемами, здаючи квартиру невістки. Жінка маніакально була впевнена, що зможе переламати ситуацію на свою користь.

А коли невістка все ж таки почала крутитися, вирішила радикально з нею розібратися. Ненависть до Алли буквально застеляла Поліні Яківні очі, і розум.

«Нічого, заразом і провчу цю мерзотницю, — думала вона. – Навчиться свекруху поважати».

Поліна Яківна була впевнена, що минуле Алли стане додатковим аргументом для її звинувачення, і невістку засудять. Власне, припущення свекрухи виявилися вірними — правоохоронці поставилися до Алли з упередженням. І навіть відмовилися приймати зустрічну заяву дівчини на свекруху за проникнення в її квартиру та розпорядження чужим майном.

Так думала Поліна Яківна, але прорахувалася.

Завдяки зусиллям Ігоря сама свекруха потрапила під слідство, а з бідної Алли було знято всі підозри.

Поліні Яківні було призначено великий штраф за наклеп. Алла також хотіла стягнути зі свекрухи моральну компенсацію, але в останній момент передумала, пошкодувавши чоловіка.

Костя був сильно зламаний цією історією. Він, звичайно, не мав ілюзій щодо своєї матері, але такої підлості не очікував.

Поліна Яківна каялася і намагалася переконати сина, що думала тільки про його благо, але Костя залишався непохитним. Він обірвав усі зв’язки з матір’ю. Можливо, колись він зможе її пробачити. Але не скоро.

КІНЕЦЬ.