На восьме березня все повторилося. Як і завжди, бо це ж пані мама чоловіка, для якої більшої насолоди у житті, ніж обговорення інших, просто не існує.

Справа в тому, що мама мого чоловіка понад усе на світі полюбляє перемивати кісточки всім нашим родичам, хто де, що і з ким, і куди витрачає гроші.

Кожне сімейне свято перетворюється для мене на ще ту подію. Навіть якщо спочатку все добре починалося, моя дорога свекрушенька неодмінно внесе корективи. І річ не в тому, що в мене якісь погані стосунки зі свекрами зовсім ні.

З батьками Артема у мене абсолютно нормальні взаємини. Принаймні, я так вважаю. Однак у мене складається враження, що ми настільки різні, що бути разом за одним столом нам от просто протипоказано.

Артема свого я люблю і поважаю, але днями я все-таки серйозно поговорила з ним на цю тему. І поставила перед фактом: я по можливості буду відтепер триматися подалі від його родичів.

Тому останнім часом Артем відвідує свою сім’ю, а я – свою. Хоч то Різдво, хоч Великдень. Сумно, звичайно, що нам доводиться так розділятися. Та й сам він від моєї ідеї не в захваті, бо просто не розуміє, у чому ж проблема.

Але це не дивно: Артем виріс у цій родині, і те, що там відбувається, для нього – нормально. А почалося все це кілька років тому, ще на нашому весіллі.

Мох свекри – люди добродушні і дуже привітні, доброзичливі. Але ось зробити пакості абсолютно випадково вони цілком можуть. І хоча потім розсипаються у вибаченнях, проблеми це не вирішує.

Я здогадувалась, що так воно і буде, ще з дня нашого весілля. До цього моменту сім’я Артема поводилася досить стримано, але дуже скоро цьому настав кінець, бо це не їхня природа.

Звичайно, на весілля ми запросили всіх близьких родичів з обох боків. Готувалися до цього дня ми дуже відповідально та натхненно, витратили купу грошей, але ні краплі не пошкодували!

Все було ідеально, як у моїх дитячих мріях: весілля під відкритим небом, квіткова арка, високий торт від кращого кондитера в місті, жива сучасна музика.

Я часто згадую цей день як один із найщасливіших у моєму житті. І, звичайно, нам з Артемом хотілося зберегти його не тільки в пам’яті.

На весіллі був професійний фотограф-оператор, який відзняв практично все від світанку до заходу сонця. Велика йому за це подяка.

Коли ми передивлялися відео, то побачили момент: один фрагмент святкової вечері, під час якої моя свекруха сиділа з сестрою Артема за одним столом, зовсім поруч із фотографом.

І поки він знімав відео-вітання і декорації, на задньому фоні чітко чути, про що говорять мої новоспечені родичі.

Справа навіть не в звуці. Звук фотограф потім обробив і прибрав усе зайве. Казус саме в тому, що на оригінальній аудіодоріжці виразно чути, як мама Артема та її дочка обговорюють гостей.

Хто кому і з ким зраджує, хто дарує своїй дружині подарунки, а хто витрачається на азартні ігри, на кому погано сидить сукня, хто з гостей дозволив собі з’їсти зайве канапе і таке інше.

Щиро кажучи, вони просто поливали всіх брудом, не здогадуючись, що все це буде записано на камеру.

Звук видалили, але неприємний осад після цього залишився на все життя. Я після весілля не промовчала і поцікавилася у свекрухи, навіщо все це було говорити прямо на камеру та й взагалі – навіщо це говорити?

Вона дуже здивувалася, сказала, що думала, що фотограф тільки знімки робить, а не відео. З того часу я і зрозуміла, що родичі чоловіка досить специфічні.

Наступний випадок стався на сімейному святі, це було 8 безня кілька років тому. Ми з чоловіком погодилися допомогти свекрам з покупками. Свекруха пішла рядами супермаркету вперед, за нею – свекор із візком.

І тут я бачу, що свекор якось відстає, а Ольга Василівна продовжує розмовляти з ним, ніби він все ще біля неї йде. Каже, що їм треба купити і де, а її чоловік уже далеко. Стоїть і дивиться, що вона далі робитиме.

Жарт зайшов надто далеко, що свекруха порівнялася з чужим візком і почала складати в нього продукти. Повертається до візка – а у візку повно повно упаковок з локшиною швидкого приготування, швидкорозчинних супів, банки шпротів, стегенця.

Мати Артема навіть не відразу зрозуміла, що це візок іншої людини. Насамперед вона почала голосити, думаючи, що всю цю красу набрав її чоловік.

Вона почала вигрібати непотрібні їй продукти і складати прямо на найближчу полицю, примовляючи: «Я тебе що, погано годую?».

Чоловік, чий візок це був, був настільки здивований, що навіть не одразу зупинив мою свекруху. У той час як її чоловік просто трясся від сміху, спостерігаючи за цим усім із сусіднього ряду.

Звичайно, потім Ольга Василівна довго перепрошувала перед незнайомим чолов’ягою. Та й свекру теж дісталося за такі жарти. А мені було шкода незнайомця, його явно така невихованість приголомшила. Отримав догану від незнайомої жінки нізащо.

Кожна наступна зустріч з батьками Артема відзначалася черговим інцидентом. Але я думала, що поки мене це не стосується, я можу бути спокійною.

І тільки варто було мені зайняти таку позицію, життя вирішило натякнути мені, що спокійною у цій сім’ї я бути не можу. На якомусь родинному гулянні бабуся мого чоловіка наступила підбором мені на сукню. Як результат: у бабусі пошкоджена нога, а в мене порвана сукня.

Так, людині пішов восьмий десяток, але вона ніяк не відмовиться від підборів. Насправді це дуже активна бабусенція з досить специфічним почуттям гумору.

Наприклад, на день народження Артема вона подарувала йому валізу для подорожей. Найкраща якість цього чемодану – те, що на ній роздруковано найневдалішу фотографію бабусі з підписом «люблю свою бабусю».

Ну що ж, принаймні в аеропорту такий багаж точно не загубиться.

Сукню тоді мені довелося викинути, тканина почала розпускатися в місці розриву, тож зашивати там не було вже сенсу. Свекруха вирішила як компенсацію подарувати мені нову сукню, як вона думала, таку ж. Але замовила вона її на дешевому сайті.

Так, колір і модель справді виявилися схожими, але це зовсім не те пальто, як кажуть. Подарунок я прийняла з ввічливості, але навряд чи я його колись одягну.

Вже тоді я почала натякати чоловіку, що на сімейних святах почуваюся як мінімум дивно, як максимум – дуже некомфортно. Мене напружує їхнє почуття гумору та тотальна невихованість.

Ну уявіть. За столом обговорюються найнеапетитніші теми, про почуття такту чи толерантність ніхто навіть не чув. Дивно, як сам Артем примудрився вирости порядною і вихованою людиною. Напевно, це тому, що він рано від них з’їхав.

Артем спочатку не погоджувався зі мною, нагадав, що скоро весілля його сестри, і я просто не можу не прийти. Що ж, весілля є весілля, такої події точно не могла пропустити. Я була морально готова, що щось обов’язково станеться. І воно сталося, це щось.

Дядько Артема вирішив влаштувати нареченим сюрприз і за день напередодні спіймав на вулиці двох голубів. Щоб молодята випустили їх у небо після розпису. Я не думаю, що їм було шкода грошей на нормальних голубів, просто це був такий оригінальний жарт. Але ж голуби звичайнісінькі, сірі. І ніхто не знає, де вони жили і що їли.

У найвідповідальніший момент, коли виносили торт, офіціант спіткнувся об ковролін і впав на торт усією своєю вагою. Я думаю, що в цьому ніхто не винен, але святковий настрій гостей було зіпсовано. В результаті торт купили в сусідньому магазині, звичайнісінький, щоб якось залагодити ситуацію з десертом.

Я вже не говорю про те, що під час фотосесії організатори конкурсів випадково переплутали конфетті з димовими шашками. Ті самі, які зазвичай використовують для яскравих фотосесій.

Задимили весь ресторан, внаслідок чого всім гостям довелося подихати свіжим повітрям. А зимова погода на це не надихала, щиро кажучи.

Саме там, на тому весіллі, я й вирішила поцікавитися у свекрухи, чи завжди у їхній родині так. Вона спочатку не зрозуміла, про що я говорю.

І я пояснила, що все у них якось шкереберть, навиворіт і задом наперед. Здається, я її сильно зачепила. І тому вона сказала: «Це ж все дрібниці, а з людьми іноді відбуваються набагато гірші речі».

Знати, про які саме речі вона говорила, в мене немає жодного бажання. Тому після весілля я чемно відмовляюся від пропозицій сім’ї чоловіка зібратися разом. І мені, дякувати, за це ніхто не дорікає.

Тільки я не розумію, чому чоловік на мене ображається. Невже не розуміє, що кожного разу, коли я приходжу, відбувається який казус? Краще вже отак. як є – у свята по окремо.

Хіба я не права?

Джерело