Чотири роки тому мій син одружився, а я досі не можу з кредитом за весілля розрахуватися. Не розумію, навіщо їм здалося таке велике весілля?

Я була проти торжества, пропонувала – нехай молодята розпишуться і все. Але свати захотіли весілля, і то шикарне.

– У нас єдина донька, і наші родичі нас не зрозуміють, – заявила сваха. – Може, ми все життя чекали на цей день?

Може вони і чекали. Їм що, у них гроші є, вони багачі ще ті. А от ми з чоловіком живемо дуже скромно, і до їхніх статків і бажань навіть приблизно не дотягуємо.

Одним словом, я була проти цього весілля, а мій чоловік підтримав сина, і сказав, що заради щастя нашої дитини ми візьмемо кредит, а потім якось розрахуємося.

І оце ми розраховуємося вже 4 роки, і ще досі в боргах. Я на чоловіка свого така зла через це, що словами просто не описати. До речі, на весілля сина чоловік пішов один, бо я сказала, що ноги моєї там не буде. Мені було дуже прикро, що моя думка, як мами, була просто не врахована.

Наша сім’я ніколи не жила багато, великих статків не мала. Я вчитель, чоловік – водій автобуса. Ми у шлюбі 30 років і змогли виростити двох чудових дітей: старшого сина та молодшу дочку. Дітей ми ніколи не балували, купували тільки найнеобхідніше.

Незважаючи на це ми жили добре. Адже важливо якісь стосунки в сім’ї, а не скільки у неї грошей.

Все змінилося тоді, коли син вирішив одружитися. Він вибрав собі наречену, яка була з багатої родини. Марина красива, це я визнаю, і розумію сина, чому він закохався, але він не врахував того, що такій дівчині треба відповідати, а ми не дотягуємо до їхнього рівня.

Я пробувала відговорити сина від цього весілля, пояснила йому, що люди з різними фінансовими можливостями важко уживаються в побуті, та син пробував мене переконати, що гроші не мають жодного значення, і що головне – це любов.

За кілька днів мені зателефонувала майбутня сваха і запропонувала зустрітися за вечерею, щоб усе обговорити. Вона повідомила, що дочка не хоче банального розпису в РАЦСІ. Потрібна виїзна церемонія. Вони вже накидали список гостей і хочуть почути від нас скільки буде людей.

Я була відверто ошелешена розмахом заходу. Розуміла, що ми маємо в нього також вкладатися, але не знала, де взяти стільки грошей. Сказала, що приблизно 20 родичів буде. І запропонувала все ж таки вибрати ресторан, щоб дешевше вийшло.

Було помітно, що сваха моїми планами і міркуваннями дуже незадоволена. Але мені що до того, я стояла на своєму, бо вважаю, що кожен має діяти в міру своїх можливостей.

Майбутня свата видала, що ми мовляв хочемо за їх рахунок відгуляти весілля. Ми посварилися. Було неприємно, що чоловік мовчав, тим самим ставши не на мою сторону.

Готувались до весілля ми 4 місяці. Весь час були якісь непорозуміння. Чоловік узяв кредит на цей захід, і доволі солідний. Я була дуже зла. Адже нам не буде чим погашати борг. Нам не наздогнати запитів сватів.

У результаті я стала ворогом для нареченої та її сім’ї ще до того, як діти оформили стосунки.

Син виконував усі забаганки нареченої. Купив розкішні обручки, навіть сукню і фату для нареченої, хоча я вважаю, що це мали робити її батьки. Я нічого не могла вдіяти.

Остаточно вивело мене з себе те, що молодь вирішила, що люди похилого віку серед гостей не потрібні. Тільки батьки та друзі. Виходило, що моя мама, яка хотіла подивитися на онука, не зможе цього зробити. Крізь сльози я пояснила сину, що так не робиться. і що цим він нас усіх дуже образив. Заявила, що коли так, то ноги моєї не буде на цьому заході.

Чоловік та дочка пішли. Минуло вже 4 роки, з сином і невісткою я не спілкуюся, а  чоловікові я все ще не можу пробачити за те, що він пішов без мене. Все, що мені нагадує про весілля, – це кредит, який ми і досі не можемо повернути, бо чоловік втратив роботу майже відразу після весілля сина, а нову, на якій би платили так само добре, він ще не знайшов.

Джерело