На весілля до доньки подруги Оксана їхала неохоче, бо давно для себе закрила маршрут в село. Ще тоді, як Олег так недобре повівся з нею, вона назавжди поїхала з дому, щоб нічого їй не нагадувало про її нещасливе кохання.

Проте Ліля навіть чути нічого не хотіла:

– Як це ти не приїдеш на весілля нашої донечки? Ми тебе чекаємо, так що не вигадуй нічого, – скомандувала подруга дитинства.

– Мамо, їдь, досить уже ховатися. Роки минули, пора і відпустити все, – заспокоювала Оксану її доросла донька. – Ми тобі сукню гарну купимо, будеш найкрасивішою на весіллі.

У Оксани від думки про те, що на весіллі вона з великою ймовірністю може зустрітися з Олегом, серце вискакувало з грудей. Олег – двоюрідний брат її подруги Лілі, і дядько точно буде на весіллі у племінниці.

Всю ніч Оксана не спала, пригадалося їй, як вони з Олегом вже до весілля готувалися, а потім він пропав, поїхав у відрядження і не повернувся. А його мама покликала її до себе, і просила пробачити і зрозуміти її сина – у Олега змінилися плани, він одружується з іншою жінкою, яка чекає від нього дитину.

– А як же ми? Як же наша… – розплакалася Оксана, але не договорила. Не зізналася, що і вона під серцем дитя від Олега носить. Занадто гордою була. Не розуміла, як коханий так легко від неї відмовився.

Після цього випадку Оксана в місто поїхала, до своєї бездітної тітки, у якої була двокімнатна квартира. Родичка радо прийняла дівчину, а потім і її дитину, раділа, що на старість буде не сама. А коли тітки не стало, вона все своє майно Оксані залишила.

Про те, щоб вийти заміж Оксана навіть і не думала, вона жила заради своєї донечки. Нещодавно вона доньку заміж видала і залишилася зовсім сама.

А тут ще й запрошення з села прийшло, її подруга Ліля теж заміж доньку видає, і дуже просить Оксану, щоб та приїхала розділити з нею її радість.

Найкраща сукня, зачіска, макіяж – до весілля Оксана готувалася грунтовно. Коли зайшла в зал, де вже сиділи гості, його очі вона відразу впізнала. Олег теж її впізнав, і все весілля не зводив з коханої очей.

– Та вона його на собі женила, – пояснила Ліля, киваючи на дружину Олега. – Не щасливий він з нею. Може, вам варто поговорити, мій брат має право знати, що у нього є донечка.

– Не має! – різко обірвала її на пів слові Оксана. – Зраду не пробачають. А нам з Улянкою нічого від нього не треба, ми справилися, – гордо відповіла Оксана, а потім вийшла з весільної зали і розплакалася.

Заспокоїтись жінці так і не вдалося, тому вона вирішила, що найкраще їй зараз буде повернутися додому.

Зранку на наступний день вона прокинулася від того, що хтось їй подзвонив у двері. Відчинила і очам не повірила – на її порозі стояв Олег.

– Не проганяй мене, прошу. Вислухай, а потім приймеш рішення. Я тоді поїхав у відрядження, ми святкували день народження співробітника, я хильнув зайвого, а зранку прокинувся і побачив біля себе Люду. А через якийсь час вона оголосила мені, що чекає дитину. Зрозумій, я почувався відповідальним, тому і прийняв це рішення, яке зіпсувало мені життя, – опустив голову Олег.

– А про мене ти подумав? Чому сам не зізнався у всьому, а через маму передав недобру звістку? – розплакалася Оксана.

– Я злякався, – чесно відповів Олег.

На цих словах відчинилися двері, і в квартиру зайшла Уляна. Олег глянув на дівчину, яка була схожа на нього як дві краплі води і ледь не обімлів:

– Оксано, а чому ти не сказала мені, що у мене донька є?

– Бо зрозуміла, що ми тобі не потрібні.

– Якби ти сказала мені про це, я б ніколи вас не залишив.

– Пізно. Нічого уже не зміниш. У тебе своє життя, у нас своє.

Вони обоє були нещасливими, бо досі любили одне одного. Але так і не наважилися сказати про це. Скільки поламаних доль через те, що люди не можуть наважитися і чесно поговорити.

Оксана залишилася сама в своїй пустій квартирі. А Олег повернувся до своєї дружини, яку за багато років так і не зміг полюбити.

А вам відомі такі історії поламаних доль? Що ви порадите героям розповіді?

Джерело