Проживши з чоловіком майже тридцять сім років, Таїсія зрозуміла через роки, що кохання – це турбота один про одного, взаєморозуміння, підтримка, розуміння з півслова та переживання через його неприємності.

Зараз у неї немає ближчої й ріднішої людини за чоловіка, а Іван досі впевнений, що заміж вона вийшла за нього через кохання, хоча й було зовсім по–іншому.

Наодинці з собою їй іноді буває соромно за себе, але не може вона нікому відкрити душу. Так і живе, несе свою таємницю. А можливо відкрила б душу чоловікові, але не наважується.

Хоча майже точно знає, що Іван зрозумів би й пробачив її. Не наважується Таїсія і зараз у шістдесят років відкрити таємницю чоловікові.

Хто зна, може й прийде такий момент, що не зможе більше тримати в собі це. Кажуть, що легше стає, якщо поділитися з кимось…

…Таїсія в молодості мала славу красуні на всю округу, була безалаберною і спритною. Хлопці навколо неї ходили табунами, всі їй подобалися переважно, як друзі.

Могла з хлопцями ніч безперервно сидіти десь на березі річки, біля багаття, або блукати вулицями.

Батьки не були строгими, а чому вона не знає. Іншим дівчатам не дозволяли ночами гуляти, а вона могла прийти і під ранок, потихеньку пробираючись до своєї кімнати.

Мати втомлювалася з господарством – корова, кури, свині.

Батько теж працював не покладаючи рук. Таїсію особливо не залучали до сільської праці, тому була у батьків мрія, щоб дочка стала міською та не жила тут у селі.

Навчалася дочка в місті. Скоро познайомилася з хлопцем і закохалася.

Сергій був із тих хлопців, які одружуватися не поспішають, перебирав дівчат, довго з однією не зустрічався.

Дуже велелюбний молодий чоловік. Таїсія слухала його затамувавши подих, багато цікавого розповідав він їй.

Він і справді був начитаний хлопець. І Таїсія завагітніла… Добре, що вже майже закінчила навчання…

Але поки вона і сама не знала про свою вагітність, а Сергій вирішив з нею більше не зустрічатися, мабуть знайшов іншу.

Став уникати Таїсію, не хотів більше її бачити. Але вона наполегливо шукала з ним зустрічі, щоб з’ясувати незрозумілу ситуацію.

Якось нарешті зустрівши Сергія, вона запитала:

– Сергію, ти чому уникаєш мене, передаєш через друзів, що зайнятий. Напевно знайшов собі для розваги чергову дівчину. Що не можеш чесно зізнатися?

– А ти така наївна, чи що? Не розумієш? Якби ти потрібна мені була, я знайшов би час і бажання. Ти мені набридла, сільська дівка, хоч і гарна. Тут міських багато, а з тобою ми так розважилися трохи і все. Так що не шукай більше зі мною зустрічей, ти мені не потрібна, говорю тобі відкрито, – сказав він прямо.

Таїсія вперше відчула, як це тяжко, коли тебе кидають. Вона сама часто так робила з хлопцями, і тепер вона в такому ж становищі. Подруга вмовляла її:

– Та не переймайся ти, не зійшовся світло клином на цьому Сергії, скільки їх ще буде! Просто я тобі й раніше казала, що не той він хлопець, який потрібен тобі. Поїхали на тиждень до мене в село, розвієшся. А потім приїдемо і влаштовуватимемося на роботу.

Щоб забути про розбиті почуття та мрії, вона погодилася, поїхали в село до подруги.

Увечері вони пішли в клуб на танці і Таїсія з багатьма хлопцями познайомилася.

Іван запрошував її постійно на повільний танець. Хлопець нічим не показний, звичайний. Так собі хлопець, як усі.

Але він, схоже, закохався з першого погляду в цю гарненьку дівчину. Подруга сміялася:

– Ой, Таїсіє, дивися наші хлопці з тебе очей не зводять. А Іванко так взагалі не відходить!

Потім Іван пішов проводжати дівчат. Подруга підморгнула Таїсії, махнула рукою і побігла до хати.

Залишившись одна з новим знайомим біля хвіртки, Таїсія зовсім не розгубилася.

Говорили вони безперервно про все. Потім гуляли по селу.

З Іваном їй було легко й добре. Багато цікавого знав він, цей спокійний хлопець.

Іван був не на її смак. Вона яскрава і спритна, реготала заливисто, а він спокійний якийсь, і розважливий не по роках.

Таїсія сприймала його, як друга і не більше.

Поки дівчата відпочивали в селі, Іван щовечора приходив і проводжав Таїсію. Вони так само до півночі гуляли, сміялися. До кінця її перебування у селі, він освідчився у коханні.

– Таїсія, ти мені дуже подобаєшся, і я полюбив тебе. Не знаю навіть, як я тепер буду тут без тебе. Давай я приїду до тебе в місто? А краще виходь за мене заміж. Я приїду до тебе…

– Ти що, Іванку, ми знайомі з тобою всього нічого, а ти одразу заміж! Хіба так можна, не знаючи один одного? – сказала Таїсія.

Щоб не ображати Івана, вона додала:

– Поки не треба приїжджати, я тобі напишу, мені треба добре про все подумати. Давай не поспішатимемо, я тобі про все напишу в листі, – вона забрала свою руку з його і побігла додому.

– Таїсія, напиши швидше, я знаю та відчуваю, що ти моя доля! Ось подивишся, що так і буде, – сумно гукнув Іван їй услід.

Наступного дня подруги поїхали до міста, а Таїсія, можна сказати, забула про свою любовну пригоду.

Але через деякий час сталося непередбачене. Вона відчула себе недобре, її знудило.

А потім, ні з того ні з сього, взялася за солоні огірки.

Навіть подруга це помітила:

– Таїсія, ти чого це взялася на солоні огірочки? Сходи в поліклініку…

– Що ти хочеш цим сказати, подруго? – запитала Таїсія.

– А нічого, часом ти того, не вагітна? Іванко тут не при чому?

– Ти що, він тільки за ручку мене тримав, надихатися не міг! Про що ти?

Таїсія здала всі аналізи, які призначила лікарка, і на черговому прийомі вона спантеличила Таїсію:

– Дівчино, ти вагітна…

Таїсія оторопіла. Але сподіваючись, що це помилка пішла на процедури. На жаль, підтвердилася вагітність, причому майже два місяці.

Поки вона йшла додому, думки роїлися, розбігалися, а як прийшла – не пам’ятає.

– Як це без чоловіка я народжуватиму? Батьки мене не зрозуміють, всі мене засуджуватимуть, що робити? Це дитина Сергія. Треба йому повідомити, може все владнається, не відмовиться він від дитини…

Вона знайшла свого колишнього Сергія і заявила:

– Сергію, я вагітна і це твоя дитина! Я нещодавно тільки дізналася!

– Ти що, хочеш? Десь ходила, гуляла, а тепер я повинен віддуватися? Ну ні, йди ти но звідси. Я тобі ще тоді сказав, не шукай мене більше. Шукай іншого… – і він пішов геть від неї.

Таїсія йшла, не бачачи перед собою дороги, сльози застилали очі, котилися струмком.

– Так і треба мені. Дострибалася, міняла хлопців, от і настала розплата, – думала вона.

Вона розповіла про свою біду подрузі, а та, довго не думаючи, сказала:

– Таїсія, то виходь заміж за Івана. Мовчи і нічого не говори про вагітність, я теж мовчатиму, обіцяю. Він хлопець сільський, повірить, житимеш за ним, як за кам’яною стіною. Він тебе любить, і все тобі зробить. Сім’я у нього хороша, всі працьовиті.

– Дитина не його, – говорила Таїсія зі сльозами.

– Мені що тебе вчити? Скажеш, що його, вони мужики в цьому не дуже розуміються. Та й розберетеся там по ходу життя…

…На весіллі Івана й Таїсії гуляло все село, де жив наречений. Іван від щастя був на сьомому небі, наречена теж раділа, що все так вийшло.

А подруга виявилася справжньою подругою! Ніхто і ніколи від неї не чув нічого поганого про Таїсію!

Після весілля молодята поїхали жити у місто, Іван влаштувався на роботу, вони винайняли квартиру, а через деякий час у них уже було і своє житло.

Народилася донька. Іван обожнював своїх дівчаток. Старався для них, у вихідні сам гуляв із донькою, багато з нею займався. Часто він вкладав доньку спати, читаючи їй на ніч казки.

Таїсія жила за інерцією, Івана вона не любила, це точно, але була дуже вдячна йому.

Від нього вона отримувала любов. Вона кожною своєю клітиною відчувала його тепло та турботу.

Вона розглядала кожну рисочку на обличчі доньки, і щоразу переконувалася дедалі більше, що вона схожа на неї.

Таїсія раділа, що дочка народилася її копією.

Іван теж казав:

– Таїсія, дивися донька у нас яка красуня, наче твоя копія! Вся в маму!

Таїсія сумно посміхалася. Вона дивилась на доньку і їй було не по собі. Адже Іван не знав правди! Він не знав таємницю Таїсії.

А потім народився син. Іван ще щасливішим став, зустрічав дружину з пологового будинку, радів, що сім’я збільшилась. Син – продовжувач роду, як не як!

Так жили і живуть досі Іван із Таїсією. Діти виросли, донька одружена, є в неї двоє дітей.

Син теж одружений вдало, дружина красуня і розумниця народила йому двійнят – хлопчиків.

Бабуся з дідом онуків люблять. Ні в чому не відмовляють. А заради кого ще жити?
Так Таїсія й живе зі своїм чоловіком. Вона навіть і не помітила, коли до неї прийшло кохання.

Вона всім серцем любить свого Івана. Нехай раніше не було в неї любові та пристрасті до нього, але зараз вона твердо впевнена, що без Івана їй не жити.

Чоловік за все життя не сказав їй жодного поганого слова, не свариться. Живе заради неї, своїх дітей та онуків.

Таїсія так і живе з таємницею в серці. Подруга її поїхала на заробітки із чоловіком… Давно вже… А більше ніхто і не знає.

Вона їй вдячна, що дотрималася слова, не видала їхньої таємниці.

Але Таїсія відчуває, що чим старша вона стає, тим частіше цей обман її турбує.

Мабуть, хочеться їй виплеснути цю ношу, але не може.

Вона іноді ходить у церкву і думає:

– Якщо не відмолю свій гріх, то відповім перед Богом. Тільки нехай мій Іван живе спокійно, не турбуючись. Він для мене найрідніша і найдорожча людина…