Народилася я в одному маленькому селі. Маю одну рідну старшу сестру, Марія старша за мене майже на 5 років.

Мої батьки люди зовсім не багаті, але завдяки своїй нелегкій та щоденній праці з ранку до вечора, вони дали нам з сестрою все, що було в їх силах, ми жили не гірше інших людей в нашому селі.

Тато й мама мої тримали велике господарство, мали своїх чималих три городи, загалом працювали, зовсім не шкодуючи себе.

Завдяки їх невтомній праці, ми з Марією поїхали в місто і отримали досить таки добру освіту.

Марія там і вийшла заміж, живе в непоганій квартирі з чоловіком.

А я після навчання повернулася назад жити в наше село, але з батьками не живу.

Я відразу вийшла заміж за Михайла і живу в його хаті.

Живемо ми у сусідній вулиці, недалеко від моїх мами й тата.

Мій Михайло постійно допомагає татові, а я щодня після роботи біжу до мами, адже вона сама вже не може обробити стільки городу, а мають вони його багато і залишати не хочуть.

Гроші, як і раніше батьки дають мені і Марії в рівних сумах, так вони звикли.

Та роки минають, батьки так швидко постаріли, якось наче зовсім несподівано для мене.

Тато мій господарство розпродав, городи віддали сусідам.

Якраз тепер постало питання, хто ж має доглядати за нашими батьками.

Тоді з міста відразу мені зателефонувала Марія.

Сестра мені відразу сказала, що вона живе далеко від нас, до батьків часто приїжджати не зможе, навіть, якби дуже захотіла, та й з собою не забере, бо має лише дві маленькі кімнати в квартирі.

За нашими мамою і татом стала доглядати я, я ж не залишу їх голодними на зло своїй сестрі, як би там не було.

Марія приїжджала лише на великі свята.

Останній раз Марія приїхала на Великдень, ми посиділи за святковим столом, який приготувала я у маминій хаті, а потім вона відізвала мене в іншу кімнату.

Марія сказала, що мають вони великий борг, вона просила, щоб я батьків забрала до себе, так мені буде легше за ними, не прийдеться щодня бігати до них.

А хату прямо зараз ми обоє продамо і розділимо виручені гроші порівну між собою.

В ту мить зайшов в кімнату мій чоловік, тоді ми вперше мали серйозну розмову з Марією.

Мій Михайло сказав, що поки батьки живі, вони житимуть в своїй хаті, нехай сестра сама вирішує свої проблеми сама, а на гроші від батьківської хати і не сподівається.

А батьки доживатимуть віку у своєму домі, як би там не було.

Через хвилину, вона вже покинула батьківську хату, і досі з Великодня ще не приїжджала.

Я мамі й татові, звісно, нічого про ту розмову не розповідала, бо знаю, що вони дуже засмутяться.

Я не можу зрозуміти свою сестру, невже вона не цінує батьків, і може жити лише для себе.

Як вона там спокійно спить, знаючи, що батьки дуже старенькі, і їх скоро може не стати. А вона з нами геть не спілкується.

Я не знаю, як ділі з сестрою бути. Батьки й досі вважають, що Марія у них добра донька і хочуть їй допомагати і хату переписувати на нас двох.

Але як мені правильно зробити? Чи варто їм усе розповісти?

КІНЕЦЬ.