А десь якраз після того, як нашої бабусі не стало, мені з моєю рідною сестрою Галиною дісталася двокімнатна квартира від неї у спадок.

Цю квартиру ми з сестрою, за спільною згодою нас обох, вирішили продати й гроші поділили порівно між собою.

Це рішення ми прийняли разом.

А згодом Галина вийшла заміж і стала жити на квартирі свого чоловіка, а я залишилась жити з нашими татом та мамою.

В той час, коли я жила з нашими батьками, то взяла собі квартиру в кредит.

На неї пішли усі гроші, які я отримала від продажу бабусиної квартири.

Орендна плата квартирантів, які мені платили за неї щомісяця, коли оселилися там, теж дуже мені допомагала, коли я виплачувала кредит.

Я ще й працювала, тому була впевнена, що згодом таки віддам кредит за свою квартиру, але матиму своє власне житло на майбутнє.

Квартира була невеличка, тому згодом я виплатила кредит, ще й ремонт змогла зробити.

А ото моя сестра Галина не хотіла нічого відкладати, вона не звикла економити, тому з чоловіком вони жили завжди на “широку ногу”, як то кажуть.

Вони в той час часто подорожували, купували дорогі речі та техніку.

Іноді ще й мені докоряли тим, що я рахую кожну копійку, казали, що я якась жадібна.

Відтоді минуло декілька років.

Сімейне життя у Галини не склалося зовсім, згодом вона розлучилась зі своїм чоловіком і грошей на власне житло, звісно, у неї не було, тому вона повернулася до батьків і стала жити у них.

Все частіше у розмовах з Галиною я відчувала неодноразово якісь натяки на те, що це несправедливо, що я менша донька і живу окремо від мами й тата, а вона старша моя сестра і живе разом з батьками.

Я намагалась не приділяти цьому уваги, часто робила вигляд, що не розумію цих слів, як-не-як вона недавно розлучилась, тому її потрібна підтримка, їй зараз непросто.

Все стало зрозуміло цього року, наче роз’яснилося все на Новий рік.

Ми в новорічний вечір сиділи за столом з сестрою у своїх батьків, адже вирішили святкувати Новий рік у них всі разом.

Тоді якраз Галина знову почала розмову про те, як мені пощастило, що я живу окремо у своїй квартирі, не знаю, що таке непрості часи, а вона така зараз нещаслива, так ще й з батьками живе і перспектив придбати своє житло у неї немає.

Я вже хотіла почати їй говорити про те, що вона сама витратила бабусині гроші, бо мені ця тема давно набридла і не хотілося слухати це все знову, та, несподівано, до розмови долучилися наші батьки.

Тато й мама спокійно стали мені говорити, що вони також втомилися жити разом з дітьми всі ці роки, хочеться відпочити, пожити для себе, та й Галині потрібно мати свій дах над головою, щоб вони були спокійні.

Тому вони всі разом, чомусь, відразу вирішили, що найкращим рішенням тут буде те, що варто продати мою квартиру, ми візьмемо з Галиною кредит й купимо дві однокімнатні квартири для себе.

Я й відразу не знала, що сказати, адже не могла повірити в те, що вони щось там вирішують щось за мене, а тим паче розпоряджаються моїм власним житлом.

Говорили вони всі в один голос завчені фрази, наче вже усі разом планували зі мною цю розмову.

Я ж стільки грошей своїх вклала в ту квартиру.

Я мовчу вже про меблі, ремонт, техніку й інші дрібниці.

Чому ж ці роки сама моя сестра Галина не могла відкласти гроші, або придбати за них собі житло?

Вже часу відтоді минуло багато.

Я своїм рідним пояснила, що не можу віддати своє житло Галині.

Відтоді вони зі мною не спілкуються, а мені прикро, адже вони найрідніші люди мені.

Я іноді телефоную їм – моя рідна сестра Галина навіть телефон не бере, хоча знає, що я хочу з нею поговорити, підтримати, адже мені шкода її.

А мама з татом відповідають сухо і коротко, моє життя їх не цікавить зовсім.

Але що я поганого зробила їм усім?

КІНЕЦЬ.