У мене склалася ситуація, я не можу визначитись із рішенням. Я перебуваю в шлюбі 4 роки.

Чоловік старший за мене на 8 років. Життя у нього складалося без підтримки батьків.

Вони його відфутболили з дому, коли йому було 16-17 років з невеликою сумою грошей у кишені. Він поїхав до Харкова, вступив до вищого навчального закладу і йому надали гуртожиток.

Той час для нього був вкрай важким, він пройшов і голод, і холод, періодично грошей катастрофічно не вистачало. А мати його на нього забила.

Вона вирішувала свої проблеми і грала роль матері для його двох братів. У Харкові він одружився, з’явилася дочка.

Вони з дружиною працювали, щоб прожити. Шлюб розпався, оскільки дружина виявилася ще тією дівчиною з характером.

Він приїхав до батьків. Коли ми з ним зустрілися, познайомилися, у мене склалося відчуття, що він жив у колеги по роботі.

На той момент його мати купила квартиру і мала кімнату. Там із її синів ніхто не прописаний.

Середнього сина дружина прописала у своїй квартирі. Я свого теж прописала у своїй квартирі.

У чому і питання. Є категорія чоловіків, які у всіх світових бідах, у своїх проблемах звинувачують жінку.

Він працює менеджером з продажу, робота нервова, стресова, і я розумію, що він нервує і поводиться часом неадекватно. Раніше я намагалася згладити цю ситуацію, зараз складно.

Наприклад, я просто сиджу на нього дивлюся, він різко обертається і відразу нападає: «що дивишся незадоволеним поглядом», або ще щось ганебне може сказати. Хоча я просто дивилася на нього.

Він мене не чує, ні разу мене, ні в чому не підтримував, коли мені справді була потрібна підтримка, і я всю ніч плакала, він спав і похропував.

Так, він мене ще відправив позбавитися від дитини, а тоді я не працювала, знайшла підробіток, підлогу мити. Після того і дізналася, що чекаю дитину.

Звичайно, я була збентежена на рахунок дитини. Благо, я схаменулась і вирішила зберегти дитину.

Ось тільки в Небесній Канцелярії вирішили по-іншому, і в мене стався зрив. А з яким прагненням він говорив, що дитину краще не залишати, я стільки всього вислухала, що мільйони не заробляю, коротше, я погана і все.

І, зрив трапився з моєї вини, я теж у цьому винна. Він не врахував той факт, що живе не в своєму будинку, і гараж тато мій йому надав і все йому дали.

Мені було дуже нудно та сумно. Йому завжди мало.

Зараз, коли він вип’є (а це відбувається щовечора), то починається «я поїду до батьків». Я перестала з ним розмовляти (поговорити він любить, тільки себе й чує, а як я почну говорити, то різко обриває, та й не чує) і як після всього з ним говорити.

Слухаю його, і киваю головою, створюю видимість, що цікаво. Можливо, я теж у чомусь винна.

Просто з його боку це понад егоїзм, такого я ще не зустрічала. У всьому і завжди в нього винна інша людина, навіть щодо першої дружини. Підкажіть як поводитися в цій ситуації, чи варто розлучатися.

КІНЕЦЬ.