На свого зятя я буквально молилася. Не буду приховувати, але він справді врятував мою дочку від поганої компанії. Я була готова заради Богдана на все. Я навіть називала його синочком. Все було добре поки Катруся не прийшла до мене одна і не зізналася, як в них все відбувається насправді. Тепер я цього Богдана навіть на поріг не пущу

На свого зятя я буквально молилася. Не буду приховувати, але він справді врятував мою дочку від поганої компанії. Я була готова заради Богдана на все. Я навіть називала його синочком. Все було добре поки Катруся не прийшла до мене одна і не зізналася, як в них все відбувається насправді. Тепер я цього Богдана навіть на поріг не пущу
– Анно, ти ж сама розумієш, що твій зять Богдан – не такий ангел, як здається…
Слова подруги звучали майже як грім посеред ясного неба. Ні, я не вірила до останнього. Богдан був для мене ідеальним чоловіком для моєї доньки Катерини. Що б не сталося, я була впевнена: ця людина завжди залишиться поряд з нашою сім’єю, підтримуючи нас у будь-яких обставинах.
Зараз, повертаючись думками до того моменту, я згадую, як моя донька переживала буремні підліткові роки. Катя була не схожа на свою старшу сестру Оксану, яка завжди була зразком відповідальності й самостійності. Катя ж прогулювала школу, зв’язалася з сумнівною компанією, а ми з чоловіком безсилі спостерігали за цим.
Одного разу вона прийшла додому й сказала, що познайомилася з Богданом. Різниця у віці була значною – йому вже 28, а їй ледве виповнилося 18. Спочатку я поставилася до цього обережно, але, коли Богдан вирішив прийти й особисто познайомитися з нами, я змінила думку.
– Я знаю, що Катя ще зовсім молода, але я хочу допомогти їй знайти правильний шлях у житті, – сказав він мені тоді.
І він дійсно зробив це. Завдяки Богдану донька почала змінюватися. Вона перестала гуляти до пізньої ночі, відмовилася від шкідливих звичок, вступила до університету. Я була впевнена, що Богдан – наш рятівник, ангел, якого нам послав Бог.
Коли вони одружилися через два роки, я почувалася найщасливішою матір’ю на світі. І хоча плітки родичів, які натякали, що Катя, мабуть, при надії, зачіпали мене, я раділа за них. Усе в їхньому житті складалося ідеально. Катя привела на світ двох чудових діток – Артемка й Софійку, а Богдан зарекомендував себе як турботливий чоловік і батько.
Але три роки тому здавалося ідеальне життя нашої сім’ї почало руйнуватися.
Одного разу Богдан прийшов до нас додому розлючений.
– Я більше не можу мовчати! Катя… вона жила зовсім іншим життям, ніж ви думаєте, – заявив він мені тоді.
Я спочатку не зрозуміла, про що йдеться. Але з його розповіді випливло, що моя донька, ще до знайомства з ним, була при надії, але вирішила, що ще не час… Ця інформація стала для мене справжнім подивом. Як могла моя Катя, яка здавалася мені такою тендітною й беззахисною, приховувати таке?
Але найбільше мене вразило те, як Богдан висловлювався.
– Вона не була такою святою, як усі думали, – наголосив він.
Ці слова було мені неприємні. Невже він, той самий чоловік, який допоміг Каті змінитися, тепер використовував її минуле?
Я вирішила поговорити з донькою. Вона підтвердила слова Богдана, але її очі були повні сліз.
– Мамо, я не могла сказати тобі тоді. Я боялася твоєї реакції. А тепер Богдан постійно нагадує мені про це… Я почуваюся дуже погано, – зізналася Катя.
Ці слова змусили мене переосмислити все, що я знала про Богдана. Він, як виявилося, не був ідеальним. Його контроль і постійні звинувачення руйнували нашу доньку, хоч вона й намагалася приховати це за усмішкою.
Я почала помічати дрібниці. Його підвищений тон, коли Катя не встигала щось зробити вчасно, саркастичні зауваження щодо її готування. Тепер я розумію, що Богдан ніколи не був тим ангелом, яким я його уявляла.
Минуло ще кілька місяців, і Катя вирішила подати на розлучення. Богдан, дізнавшись про це, прийшов до мене додому.
– Ви ж розумієте, що після всього я маю право на своїх дітей? – заявив він.
Це стало останньою краплею. Я сказала йому, що підтримуватиму Катю в будь-якому її рішенні, і він не має права шантажувати нас.
Зараз Катя й діти живуть окремо. Вона працює, виховує Артемка й Софійку, і хоча їй нелегко, я бачу в її очах спокій і впевненість. А Богдан… він залишився у минулому.
Друзі, я розповіла вам цю історію, бо вона досі відгукується мені. Я не знаю, чи правильно я вчинила, чи варто було діяти інакше. Що б ви зробили на моєму місці? Чи правильно прощати минуле, якщо воно використовується проти вас?