На свій день народження я взяв дружину, сина і пішов до своїх батьків, які живуть на сусідній вулиці. Просто кожного року одне й те саме — родина Софії, а вона не маленька, приходить без подарунки. Ну хоч би коробку цукерок колись принесли. Мені вже 45 років, п’ятнадцять з яких я одружений.

Раніше я мовчав, бо народився я 20 січня, а колись це було Івана Хрестителя. Мене ж так і назвали в честь цього святого. Але зараз все змінилося і це для всіх нас звичайнісінький день. Але схоже мої тесть, теща і брат Софії, цього розуміти не можуть.

Так, я багато років мовчав, що вони без подарунка, бо йшли вони ніби то як на свята, але за столом мене тостами вітали.

Але тепер свят ніяких немає, а вони далі з “привітом” до нас йдуть.

На стіл то треба щось наложити, а все це гроші, і нічого не окупається.

Навіть Соломія мене підтримала, коли я сказав, що хату 20 числа на ключ і телефони вимикаємо.

Я не жадний того подарунка, бо з Софією працюємо, але це не красиво з їх сторони і все.

Дома у батьків ми накрили стіл. Я замовив суші і піцу. Мама мала розлитий холодець. Ми сиділи і мило спілкувалися, як в двері подзвонили.

Відкривати пішов тато і я почув голос своєї тещі:

– А Івасик, іменинник, часом не у вас?

Я ледь крізь землю не провалився. Прийшлось їх за стіл садити в своїх батьків.

І що ви думаєте, вони знову з пустими руками.

Ми коли влітку, 1 липня до тещі йдемо на свято, то окрім дорогих подарунків ще й “червоненьке” несемо чи тортик, а ці навчилися на всьому готовому сидіти.

Здається, настав час ставити крапку в цій історії. Наступного разу ми просто пояснимо, що без подарунків приходити — це прояв неповаги. Невже так важко зрозуміти, що свято — це не лише про слова, але й про взаємність?

Тож, шановні читачі, що б ви зробили на моєму місці? Чи правильно я вчинив, що більше не хочу їх приймати без подарунків? Як пояснити людям, що так робити — просто некрасиво?

Джерело