Почну з того, що відтоді, як я вийшла заміж, пройшло вже чимало часу.

З Павлом живемо ми разом ось, як 22 роки.

Я зустріла свого майбутнього чоловіка, коли відпочивала зі своєю подругою в санаторії.

Як би дивно це все не звучало, але він був там разом зі своєю мамою. Для мене це було трохи дивно і зовсім не зрозуміло, якщо чесно. Думаю багато жінок зараз зрозуміють мене.

Я ще тоді відразу подумала, що за мамин синочок такий. І невже у нього кращої компанії для проведення часу не знайшлося?

І в той же час, якщо відкинути всі решта думок, він був такий симпатичний, високий, та просто занадто сором’язливий, нерішучий, але дуже ввічливий і розумний, цього в нього не забереш.

Ми ж з подругою обоє були трохи сміливішими і запропонували йому поспілкуватися, адже разом цікавіше і веселіше в компанії, що не кажіть.

Після знайомства з Павлом я зрозуміла, який це чудовий молодий чоловік, чого я не помітила тоді відразу.

Павло, в свою чергу, теж дав зрозуміти, що я йому сподобалася: посміхався щиро постійно, дивився в мою сторону, намагався щось ввічливо сказати і завжди уважно слухав мене.

А вже після того, як я повернулася додому з санаторію, я вирішила й далі продовжити з ним спілкування.

Ми часто телефонували одне одному, цікавилися життям.

Я стала їздити до нього в гості, з часом познайомилася з його родиною.

До речі, у нього досить таки непогані мама і тато, ми і зараз з ними підтримуємо дуже гарні відносини.

Навіть моїй власній матері мій коханий Павло теж, на диво, адже вона вимоглива людина, дуже сподобався.

Після року спілкування ми з ним вирішили створити сім’ю. Павло запропонував сам мені вийти заміж.

Відразу після того, як ми зіграли весілля, я з чоловіком переїхали жити в однокімнатну квартиру, яку переписала, свого часу, на Павла його рідна бабуся.

А вже через шість років у нас на світ з’явилася наша чарівна дочка, і ми з чоловіком разом вирішили продати нашу квартиру, а також житло моєї мами та відразу купили більшу трикімнатну квартиру в місті.

Зараз ми живемо в цій квартирі вчотирьох: я, чоловік, наша дочка та моя мама.

Спочатку всіх все цілком влаштовувало: мати моя ще відразу жила в самій маленькій кімнаті в квартирі і не втручалася в наше життя.

Крім того, мама нам дуже допомагала виховувати дочку, а більшу частину часу проводила на роботі.

Таке життя всіх влаштовувало і мамин графік теж. Ми могли відпочити одне від одного, не засуджуйте мене за це, але це так і є, адже дуже важко жити з батьками під дахом одним, навіть, якщо це твої батьки.

Тепер моя мама вже не працює, вона вже на пенсії.

Роки зараз у неї теж немолоді. Загалом, мама змінилася в гіршу сторону, на жаль, вона постійно лізе зі своїми порадами та повчаннями і не дає жити спокійно нікому з нас.

Доньці моїй, онучці своїй, теж щодня розповідає, що та неправильно поводиться і занадто неправильно одягається, як на свій вік, бо колись так ніхто не одягався.

Хоча я можу сказати, що мама помиляється, адже моя донечка має гарний смак і знає міру в усьому, просто мама вважає, що все має бути так, як 50 років тому. Це дуже втомлює нас, а її не переконати в протилежному.

Але найголовніша проблема в нашій родині в тому, що моя мама вирішила перевиховати саме мого чоловіка, зятя свого.

Виходить, що двадцять два роки він її абсолютно в усьому влаштовував, вона говорила, що мені пощастило з таким чоловіком, що він дуже хороша людина, яку й не знайти в наш час.

А тепер що ж сталося? Я, наприклад, не помітила змін у характері свого чоловіка, навпаки, він ще відповідальнішим став, став ще більш спокійним і розважливим дуже.

Але, ось наприклад, маму мою не влаштовує те, що Павло заробляє недостатньо грошей, бо часи зараз важкі і потрібно більше заробляти ніж раніше або у вихідні їздить допомагати своїм батькам в їх будинку.

А після роботи, коли втомиться, він може пообідати і лягти відпочивати.

Мамі це дуже не подобається, їй хочеться, щоб він по дому щось ще ввечері робив або з донькою розмовляв частіше, ніж зазвичай, бо його дуже мало в її житті.

Але мене все влаштовує в моїй власній сім’ї, я вважаю, що мама лізе туди, куди б не мала зовсім права втручатися.

У нас тепер кожен день якісь непорозуміння і суперечки, мама постійно ображається на нас за якісь дрібниці, а з зятем то й взагалі рідко спілкується, мовляв, він зовсім не поважає її.

Чоловік постійно мені висловлює теж своє задоволення, бо мамі нічого не хоче казати, не хоче сперечатися з нею, а просить, щоб я це якось зробила сама.

Павло постійно просить вмовити мою маму, щоб вона не втручалася в нашу сім’ю, не давала поради, а просто жила своїм життям, інакше переїде до своїх рідних, поки мати моя не зміниться.

Але мама зовсім мене чути не хоче. Я не знаю, що з нею відбувається і чому у неї став такий важкий характер, але вона дуже змінилася, на жаль, не в кращу сторону.

Вона завжди була доброю, спокійною, а зараз, таке враження, що вона просто хоче зруйнувати мою сім’ю. Але для чого це їй? Чи вона вже й дійсно сама не знає, що робить?

Ну що ж мені робити в цій ситуації, що склалася?

Я ж з боку спостерігаю за її поведінкою і не впізнаю зараз свою власну маму. Іноді шкоду

І хто ж міг подумати тоді, коли ми з’їжджалися жити під один дах, що мама моя стане такою?

А чоловік – це ж не рідний син, як їй пояснити, що він мовчати не буде? Хіба вона не розуміє, що й Павло й так ще добрий дуже, що жодного разу не поставив на місце її, а вислуховує все це мовчки?

Чим же зайняти мату, щоб вона відстала від зятя?

Що мені робити в цій ситуації, що склалася у нас, щоб свою сім’ю зберегти?

Джерело