На схилі літ я своїм синам не потрібна. Ще раніше, як мої онуки були маленькі, то раз у раз Ігор і Андрій кликали мене до себе, щоб я їх гляділа.

Зараз же часи не ті, і я думаю, що може поки я можу, то перепишу свою квартиру на якийсь благодійний фонд. Ну а як інакше? Приїхав до мене недавно Ігор, і замість того, щоб дещо в квартирі підробити, він завів розмову, а що ж йому і в яких розмірах перепаде, як мене не стане

Мене звуть Ганна Петрівна, і я хочу розповісти вам історію про те, як мене на схилі літ покинули двоє дітей.

Колись, коли мої діти Ігор та Андрій були маленькими, я була їм найкращою мамою.

Я виховувала їх з любов’ю та турботою, давала їм все, що вони потребували. Але як тільки вони виросли і створили свої власні сім’ї, все змінилося.

Старший, Ігор, першим пішов з батьківського гнізда і мало по-мало відсторонявся від батьків. Андрій теж взяв приклад із брата і швидко переїхав в гуртожиток при коледжі.

Діти вже не потребували моєї уваги та догляду так, як раніше. Згодом вони одружилися і утворили сім’ю. Я їм була потрібна тільки тоді, коли їм потрібно було погуляти зі своїми дітьми, моїми онуками.

Я не скажу, що мені було важко глядіти онуків, але було лише трішки образливо, що згадали вони про мене тільки як потрібно було дивитися за малими.

Коли мої онуки були маленькими, я щасливо проводила з ними час, годуючи, піклуючись і граючись з ними. Але як тільки вони виросли, мої діти перестали приходити до мене так часто. Ігор та Андрій мали свої родини, свої обов’язки і свої заняття. Тепер вони навіть не думають про мене, поки не знадобиться їм допомога.

Тепер мені дуже важко. Я почуваюся самотньою та залишеною. Мені немає з ким поділитися своїми турботами і переживаннями.

Чоловік вже давно залишив цей світ, як багато моїх подруг. Іноді я навіть відчуваю, ніби я зайва на цьому світі. Та добре, що хоча б сусідка Ірина тепер приходить і час від часу мені допомагає, з нею ми не погано потоваришували за останній час.

Звісно шкода, що тепер мені потрібна допомога, але навіть у цьому віці я хочу бути корисною і потрібною.

Сьогоднішній день був особливо важким для мене. Останнім часом в домі вийшли з ладу багато речей, то кран, то поличка зламаються. Я чекала на приїзд сина Ігоря, сподіваючись, що він мені допоможе по дому. Але коли він прибув, він залишився абсолютно байдужим до моїх потреб.

Він навіть не питав, чи потрібна мені допомога, а зразу ж перейшов до розмови, що і скільки перепаде йому, коли мене не стане.

Після цього я дійсно зрозуміла, які люди мене оточують.

Мені вже й не хочеться бачити синів після цього. Як думаєте, як мені краще вчинити? Може краще переписати квартиру на якийсь благодійний фонд?

Джерело