У наші часи досить таки непросто порозумітися з людьми старшого віку, навіть, якщо це твої близькі люди, або батьки.

Таке й мене спіткало, але я й досі не знаю, чи правильно вчинила тоді.

Вся справа в тому, що родина мого чоловіка люди наче й непогані.

Тато й мама Івана дуже прості і працьовиті люди, але деяких їх вчинків я зовсім не розумію і пояснити навіть не можу їх, а сказати їм про це не можу, зі зрозумілих на те причин, адже точно знаю, що образяться на мене і вони, і чоловік.

Справа в тому, що ми раніше досить таки часто запрошували мою родину і родину мого чоловіка Івана до нас на свята.

Тато й мама Івана залишалися у нас ночувати досить таки часто, а коли щось залишалося з їжі, вони завжди ці залишки забирають з собою:

– Все, що не з’їли сьогодні гості, заберемо з собою додому. І у вас не пропаде їжа зайва і нам готувати не прийдеться, ми ще довго будемо їсти це все.

З цими словами мама чоловіка шукає на нашій кухні усі вільні контейнери, пакетики різні, навіть з собою приносить, усе туди складає і вони, наче ні в чому не бувало, спокійно йдуть собі додому.

Мені, щиро кажучи, зовсім не зручно їм щось говорити, щоб не образилися на мене за зауваження це.

Свекруха моя, наприклад, з першого дня дуже добре ставиться до мене, завжди казала Іванові, що йому зі мною дуже пощастило, адже я хороша і гідні дружина йому, кращої він і не знайшов би для себе.

Але тут її я зовсім не розумію. Мало того, що я готувала два дні до свята, постійно стояла біля плити, то коли його родина йде додому, мені знову потрібно щось готувати і пів дня стояти біля плити, бо у нас зовсім нічого їсти немає.

Хоч ми відсвяткували, але ж харчуватися нам потрібно щодня. Те що свято скінчилося і гості розійшлися, це з не значить, що ми не будемо снідати чи обідати.

Одного разу моя свекруха згрібала зі столу у нас цукерки, які не доїла з чаєм, а моя донька сказала:

– Бабусю, залиш мені хоч одну, я ще жодної сьогодні не їла.

На що бабуся відповіла, що їй їсти цукерки шкідливо, потрібно думати про зуби. Цим мама чоловіка дуже здивувала мене, адже дитина попросила всього одну цукерку.

Одного разу мій чоловік сказав мамі, коли вона пакувала у нас на кухні контейнери з їжею, після чергового застілля в нас вдома, яка залишилася після дня народження нашої доньки, що вона поводить себе, як з “голодного краю”.

Мама чоловіка образилася на свого сина.

Свекруха відразу сказала, що їй для нас ніколи нічого не було шкода, а ми виявилися такими жадібними до неї на звичайну їжу.

Мама чоловіка образилася, відтоді не ходить до нас в гості. А мені прикро, звісно.

Можливо не варто їй було щось говорити? Аде хіба так люди роблять?

КІНЕЦЬ.