Найголовнішим заняттям мого діда була риболовля. Хай там що, а на вихідних він відводив душу і ходив на річку із вудкою. Та на цей раз сталось дещо незвичне: замість риби чи водоростей недалеко від берега пропливала колиска із малям.

Чоловік не міг повірити, що вона не порожня. Думав, що просто чергове сміття, яке некультурні люди частенько викидають у водойми чи ліси.

Коли він притягнув її ближче, то побачив усередині живу дитину. І як взагалі в таке повірити можна? За стільки років життя він подібне тільки в телевізорі бачив.

Та і як дитина досі не пішла на дно?

Коли він прийшов додому та показав знахідку, то ми всі мало свідомість не втратили. А коли й розповів історію, то думали, що це просто невдалий жарт.

Та дідусь був серйозно налаштований і відразу почав викликати поліцію.

Загалом, після всіх розслідувань матір дитини знайшлась. Вона ні в якому разі не хотіла потопити своє чадо. Пояснила, що просто спустилась до води, аби затерти пляму на одязі, заодно й коляску помити.

Та варто було їй відволіктись на якийсь стукіт, як дитину понесло течією. А плавати матір не вміла, тому і спасти своє маля не могла. Я досі не розумію, як дитина вижила і дивом потрапила до рук мого дідуся. В такі історії рідко хто відразу повірить.

От і мій дід не повірив. Він людина із досвідом, тому і став  кричати на жінку, називати безвідповідальною і натякати поліції, що все це далеко не випадковість.

Коли приїхала швидка допомога та оглянула дитину, то помітили, що на її тілі були синці. Тому лікарі негайно забрали дитя до лікарні.

Жінка таки потрапила під суд, а про мого дідуся навіть написали у газеті.

КІНЕЦЬ.