На прощанні з татом мама у чорній сукні і хустині стояла поруч і стискала мою руку, тим самим наголошуючи, що все добре, що ця жінка, це щось миттєве, і вона немає до нашого тата жодного відношення. Та Ліля все ж вирішила, хоч і надто пізно, але вийти з тіні і заявити про свої права на пам’ять про батька. У мене ніби земля пішла з-під ніг. – Ви навіть не уявляєте, як сильно ваш батько любив мене, а не лише вашу маму – промовила незнайома жінка, дивлячись просто мені у вічі

– Ви навіть не уявляєте, як сильно ваш батько любив мене, а не лише вашу маму – промовила незнайома жінка, дивлячись просто мені у вічі.
Я щойно провів в останню путь батька, якого звали Остап. Усе життя я чув про його надмірну строгість і химерні ідеї, та під кінець зрозумів, що він був геть не тим, ким я колись собі думав. Моя мати Тамара, яка стояла поряд, завжди казала, що кохання – це терпіння та щоденна праця. Але коли я на власні очі побачив, як ця незнайомка виходить із тіні і заявляє про свої права на пам’ять про батька, у мене ніби земля пішла з-під ніг.
Похорон мав стати останнім прощанням, простим та сумним ритуалом. Натомість перетворився на хаотичну драму, де розкрилися всі родинні таємниці. Мати, одягнена в довгу чорну хустку, лише стисла мою руку і ледь помітно кивнула, ніби казала – усе гаразд, потім поговоримо. Але було зрозуміло, що нічого гаразд уже не буде.
Я відразу ж підійшов до тієї жінки, яку звали Ліля. Вона мала спокійний вираз обличчя, проте в її очах світилася дивна суміш смутку та рішучості. Вже за мить вона пояснювала – ваш батько не планував усе життя прожити в брехні. Ми любили одне одного, хоч і усвідомлювали, що живемо в неправді.
Ці слова кололи мені гірше, ніж сама втрата батька. Я стояв, не знаючи, що сказати. Я відчував себе дитиною, котра щойно дізналася, що “дива” не існує. Усе, що я думав, що знав про нашу сім’ю, було зруйновано.
Коли люди почали розходитися, я нарешті опинився з матір’ю віч-на-віч у невеликій кімнатці при храмі. Мама глянула на мене так, наче ось-ось заплаче, та стрималася. Я не міг мовчати – мамо, то що це було? Вона знала батька краще, ніж я?
Мати трохи помовчала, перш ніж відповісти – не думай, що я нічого не розуміла. Я знала про її існування. Просто не хотіла руйнувати все заради вашого спокою. Ти маєш повірити, що в нашому шлюбі ми з твоїм татом знаходили різні компроміси.
Я не міг збагнути, як можна було приховувати такий вчинок. Серце стискалося, але десь глибоко я відчув, що мені потрібно дізнатися більше. Уже наступного дня я зустрівся з Лілею, запропонувавши їй випити кави в маленькому львівському кафе. Ми сіли за столик у кутку, подалі від допитливих поглядів.
Ліля почала говорити першою – Остап рідко говорив про родину, але завжди казав, що ви – його найбільша гордість. Він не збирався йти від твоєї мами. Просто не міг, бо надто цінував і тебе, і її.
Я слухав її розповідь, повну спогадів про поїздки, телефонні розмови та короткі миті щастя, які вона викрадала в реального життя. Мабуть, він справді був іншим із нею, чи вона бачила інший бік його душі. Мені стало лячно від думки, що я ніколи не знав свого батька цілком.
Зрештою, я зібрався з духом і вирішив поговорити з матір’ю як ніколи відверто. Вона сиділа на дивані, де колись ми всі разом дивилися телевізор, а я стояв навпроти. Мама мовила – ти мусиш зрозуміти, що в житті ніколи не буває все тільки чорне чи біле. Він був не тільки моїм чоловіком, а й твоїм татом, і я не хотіла забирати в тебе те, ким ти його бачив.
Тільки на похоронах батька я дізнався правду про свою родину. Я не думав, що почую все це від татової коханки. Усвідомлення того, що мені доведеться змиритися з подвійним життям батька, було наче холодний душ. Але зараз я принаймні знаю, з чим маю справу.
Минуло вже кілька тижнів, і я щоразу думаю – чи зміг би я прийняти батька таким, яким він був, ще за його життя? Що важливіше – чесність і прозорість, чи збереження сім’ї, хай навіть на таких умовах?
Як ви гадаєте, чи існують ситуації, коли брехня доречніша за правду? Чи можна зрозуміти людей, які свідомо йдуть на компроміси, щоб зберегти те, що їм дороге?
Чекаю ваших думок, бо сам і досі не знаю, де межа між коханням, вірністю та обманом.