Ми вчора з моїм чоловіком, на жаль, якийсь час сперечалися весь вечір.

Вся справа в проханні його мами.

Я не знаю чи вчинила я правильно вчора, але хіба можна просити у дітей те, чого вони й самі собі дозволити не можуть, адже зараз часи зовсім не ті, що колись були.

Справа в тому, що зараз дуже скрутний час, я залишилася без роботи з недавніх пір, хоча завжди працювала.

На сьогоднішній день працює лише чоловік.

Відразу після весілля, у нас з чоловіком Іваном постало питання житла.

У мого чоловіка є половина трикімнатної квартири в якій живе його мама.

Але Іван відразу сказав мені, що його мама проти розміну їх житла, а наполягати він не буде.

Не хоче сперечатися з рідною людиною.

Я ні на чому не наполягала, адже це їхнє житло з мамою і вирішувати їм. Ми згодом з чоловіком взяли кредит.

Вирішили, що найближчим часом дітей у нас не буде, адже крім платежів за кредитом, треба ще й ремонт зробити в нашій квартирі.

А ще, накопичити трохи грошей, адже витрати на дітей зараз дуже великі.

Допомоги ні в кого ми не просимо.

Працювали ми з Іваном багато обоє і розплачувалися за все самі.

Бачилися пізно вночі і на вхідних. У всьому собі відмовляємо.

Продукти, якими харчуємося, нам привозять мої батьки зі своєї дачі, адже розуміють, що так ми зможемо зекономити чимало грошей, адже вони небагаті і більше нічим, особливо, нам не можуть допомогти.

Але весь цей час, що ми живемо разом періодично в нашому житті з’являється моя свекруха, мати мого чоловіка Івана, з проханням допомогти їй грошима.

То їй грошей на ліки потрібно чимало, то дороге обстеження пройти, бо справи кепські, то на комунальні послуги не вистачає, адже квартира велика і в зимовий період опалення дорого коштує, а сама вона оплачувати його не хоче.

То ще щось. Чоловік зі словами “вона ж моя мати рідна, а я її син”, постійно дає їй грошей. Відмовити її не хоче і не планує навіть цього робити.

А нещодавно нам знову подзвонила свекруха.

На вихідних вона раптом вирішила приїхати до нас в гості. Я, звичайно, не дуже зраділа, але куди діватися? І ось приїжджає мама чоловіка.

– Діти! Не задумуйтеся з вибором подарунка для мене на день народження. Я вирішила, що мені потрібно. У мене подружка, на море їде в Ітспанію, я теж хочу. Купіть і мені путівку!

Я просто навіть не знала, що їй сказати на ці слова чи прохання, моєму подиву не було меж, а чоловік відповів матері, що ми подумаємо.

Щиро кажучи, я думала, що на цьому розмова закінчена.

Але, не тут то було. Вчора чоловік підходить до мене і каже:

– Давай, і справді подаруємо моїй мамі путівку. Мені так шкода її. Вона жодного разу в житті на морі не була. Вона все-таки моя мати, а я її син, як можна їй відмовити?

– Добре, давай тоді і моїм мамі й татові таку ж подаруємо? Чим вони гірше? До того ж, ми твоїй мамі регулярно допомагаємо. А мої батьки допомагають нам! Або давай забудемо про всі кредити і всі поїдемо на море.

Чоловікові моя відповідь зовсім не сподобалася, було видно, що він шкодує грошей моїм батькам.

Але чому тоді я постійно маю мовчати, коли він віддає наші гроші мамі? Я не хочу більше мовчати, інакше це ніколи не закінчиться.

Я дуже добре бачу, що Іван моїм батькам купувати нічого не збирається, він навіть не розглядає такий варіант. Він не звик, щоб ми їм колись допомагали. Ще й образився на мене.

Але чому? Чому його лише мамі купувати, а моїй ні? Хіба я не права?

КІНЕЦЬ.