На перший погляд Ганна Іванівна звичайнісінька пенсіонерка, яка живе одна і щотижня чекає на приїзд сина, однак ці візити нетривалі і їй ніколи не залишають онуків, хоча здоров’я ще дозволяє, справа все в тому, що в її житті була лише одна значуща людина. Її свекруха, у молодості, будучи родом із села, вона з подругою приїхала до міста, жили на квартирі, там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Петро був на кілька років старший і жив по сусідству зі своєю матір’ю, братами та сестрами. Він був старшим сином і тому, замінивши молодшим батьком, був єдиним працюючим членом сім’ї

На перший погляд Ганна Іванівна звичайнісінька пенсіонерка, яка живе одна і щотижня чекає на приїзд сина. Однак ці візити нетривалі і їй ніколи не залишають онуків, хоча здоров’я ще дозволяє. Справа все в тому, що в її житті була лише одна значуща людина. Її свекруха.

У молодості, будучи родом із села, вона з подругою приїхала до міста. Жили на квартирі, там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Петро був на кілька років старший і жив по сусідству зі своєю матір’ю, братами та сестрами. Він був старшим сином і тому, замінивши молодшим батьком, був єдиним працюючим членом сім’ї.

Коли Ганна та Петро одружилися, він їй одразу запропонував переїхати. Проте Ганна, бачачи сльози свекрухи та розуміючи, що позбавляє родину годувальника, відмовилася. На що Петро відповів «потім жалітимеш і плакатимеш, але вже буде пізно».

Перейшовши жити в будинок чоловіка, невістка опинилась у положенні обслуги. Після роботи готувала на всіх їжу, випрала, прибирала. Всяко намагалася догодити свекрусі, схвалення свекрухи стало сенсом її життя. Тільки що  більше вона намагалася, то більше невдоволення викликала.

З’явився син, проте це лише посилило ситуацію. Адже він був зайвим у будинку, де було троє неповнолітніх дітей свекрухи. Тому коли Петро поїхав працювати, свекруха наполягла, щоби дворічного Олега здали в інтернат. І Ганна погодилася, адже свекрусі й так важко, а тут ще вона зі своєю дитиною.

Так пішло три роки, після повернення Петра Олега забрали додому. І Петро вирішив будувати свій будинок, свекруха вмовила розділити ділянку навпіл, щоб син був поруч. Минав час, свекрухи не стало, тільки Ганна продовжувала допомагати, спочатку братам і сестрам чоловіка, а потім і його численним племінникам. Позбавляючи при цьому свого сина практично всього.

Закінчивши школу, Олег поїхав вчитися, і потім, здобувши освіту, повернувся до рідного міста, але не до батьківського дому. Після смерті Петра Ганна віддала будинок одному із племінників чоловіка, сама ж перебралася до його однокімнатної квартири.

Окрім сина, який відвідує раз на тиждень, більше до Ганни Іванівни ніхто не ходить. І вона щиро обурюється на свою невістку, яка не намагається їй догодити.


КІНЕЦЬ.