Віра йшла вулицею, коли її окрикнули. Голос був дуже знайомий. Вона поспішала додому і не оберталася. Раптом відчула руку на своєму плечі та обернулася. Вона не вірила своїм очам, адже це був її колишній чоловік, якого, як вона думала, не ста ло багато років тому.

— Андрію, це ти? Але як це можливо.

— Так, Вірочка, я повернувся до міста.

– Звідки повернувся. Адже тебе не ста ло багато років тому?

— Хто тобі таке про мене наговорив?

Зі мною все добре. Віра розповіла, що його найкращий друг Вадим повідомив її про сме рть Андрія. Андрій дуже здивувався. А Віра прояснила, що друг після відходу Андрія прис тавав до неї, хотів навіть одружитися з нею, але вона відразу йому відмовила.

Андрій же сказав, що Вадим перестав із ним спілкуватися, не відповідав на дзвінки. А ще перед від’їздом Вадим сказав йому, що коли вже Андрій кидає Віру, то він її підбере. Виявляється, він не жартував.

А ось Вадима не ста ло п’ять років тому.

— Вже тридцять років минуло з нашого розлу чення, але ти така ж красуня.

Віра зніяковіла. Вони ще трохи поговорили. Віра розповів, як її чоловік пішов до іншої, залишив її із двома дітьми. Але діти вже виросли, вона навіть бабусею стала.

А Андрій сказав, що у нього нещодавно дружина поме рла, тож і він вирішив повернутися до рідного міста. Адже він так сумував за рідним містом.

А зараз він ходить рідним містом і думає, де йому квартиру купити. Віра поцікавилася, де він живе, а виявилося, що у готелі. Адже він не хотів обмежувати рідних.

Віра запропонувала пожити у неї. Андрій спочатку відмовлявся, не хотів її обмежувати, але вона сказала, що їй так буде веселіше. І вони пішли у бік готелю, щоб зібрати валізу Андрія. Та валіза, яку він забрав, коли йшов від Віри тридцять років тому. Було таке відчуття, ніби вони не розлу чалися.

КІНЕЦЬ.