У шлюбі 6 років, є дитина, дівчинка 3 роки. Протягом року спостерігаються проблеми із дружиною.

За її словами, вона не почувається щасливою у шлюбі. Розлучитися не наважуємося через дитину, не хочу залишати дочку без батька (дочка від мене без розуму).

Обидва працюємо, рівень зарплат приблизно ідентичний. Загальних інтересів практично немає.

Усі спроби налагодити спілкування успіхом не увінчалися. За допомогою до психолога звернутися не хоче.

У дружини спостерігалися проблеми з дитиною через які довго не могли спланувати. Після появи дитини вона приймає таблетки із за призначенням лікаря.

На мій погляд, дружина психологічно поводиться, як чоловік. Не ділиться переживаннями, не просить порад, не дає мені ініціативи у справах, не приймає жодної допомоги.

Якісь мої вчинки (купівлі, пропозиції щодо ремонту чи облаштування житла, дії щодо виховання дитини тощо) зустрічають її негативну реакцію. Практично не бере участі у веденні домашнього господарства (живемо з її мамою, основну частину жіночих турбот вона взяла на себе), затримується на роботі з колективом (фактів чи ознак зради немає).

Її батьки у розлученні — у батька були проблеми з гулянками (якісь проблеми помічаю і в дружини), розлучилися, коли дружині було 16 років. Я читав, що жінці з таким сильним (чоловічим) характером досить важко ужитися з чоловіком.

Слабого чоловіка вона собі підкоряє, внаслідок чого перестає бачити в ньому чоловіка, сильний же, чи підкоряє його, чи йде. Себе вважаю психологічно недостатньо сильним, але кидати дитину не хочу.

Шкідливих звичок не маю, займаюся спортом і веду рухливий спосіб життя. Люблю сидіти вдома, але не проти скласти дружині компанію, в якихось посиденьках з друзями (втім, вона не потребує, тому що всі «посидіти» відбуваються, як правило, з колегами) або інших «виходів з дому».

Намагаюся займатись дитиною з максимально можливою віддачею. Негативні якості в собі виділити важко, тому що не об’єктивний в оцінках.

Не можу впевнено заявляти, що відчуваю любов до дружини, але якісь теплі почуття виразно присутні. Основним фактором, що стримує мене від розлучення, є наявність спільної дитини – довгоочікуваної та з деякими проблемами зі здоров’ям.

Як бути у цій ситуації? Розлучатися чи спробувати зберегти образ сім’ї на користь дитини?

Чи можливий вплив тих засобів, які вона приймає, на психіку жінки? Чи допоможе психолог?

Ситуація явно триває 9 місяців. Приховано розвивалася приблизно від моменту, коли з’явилася дочка.

КІНЕЦЬ.