– Мам, я їду на кілька місяців на заробітки в столицю.

– Добре, синку. А як же Аня, ти сказав їй?

– З Анею ми розійшлися, пробач, не сказав тобі. Ми абсолютно різні люди, на жаль, нам не по дорозі.

Син зустрічався з Ганною вже рік, не раз дівчина була у нас вдома, мені вона подобалася: привітна, легка в спілкуванні, такий собі промінчик сонця осяяв наш будинок після відходу батька. В душі я звичайно сподівалася, що у дітейхлопців все вийде. Джерело

Але ні, так ні, справа молода, що я могла зробити.

І син поїхав. Ми зідзвонювалися з ним майже щодня. По роботі все у нього виходило, а я потихеньку рахувала дні до його повернення.

– Мамуся, ти не переживай, але я залишуся тут жити, – якось заявив син в одній з телефонних розмов.

Я завмерла, такого повороту подій я ніяк не очікувала. А потім син розповів, що зустрів там чудову дівчину, що вони обов’язково приїдуть скоро до мене в гості, але жити вирішили в столиці.

Так повелося тепер, що про всі події в житті сина я дізнавалася по телефону, їхати до мене ніхто не збирався. Кожен день я незмінно поверталася до свого спорожнілого будинку, однакові вечори змінювали один одного, а там хоч вовком вий.

На свій п’ятдесятий день народження я купила кошеня Тішку, з яким коротала довгі зимові вечори.

Якось я поверталася з роботи, піднялася на свій поверх, вже було вставила ключ у замкову щілину, коли почула боязке:

– Алевтино Іванівно

– Хто тут? – здригнулася я.

– Вибачте, що налякала вас, це я – Аня, – я обернулася, в декількох кроках від мене стояла Анютка, колишня дівчина сина, притискаючи до себе маленьку дитину.

– Господи, та довго ви тут стоїте! Проходьте швидше, мороз який на вулиці.

– Ні, зовсім недовго, не хвилюйтеся, – дівчина взяла сумку і увійшла в квартиру.

Я взяла малюка, допомогла Ані роздягнутися, крихітка так солодко спав, прицмокуючи уві сні, що я мимоволі замилувалася дитиною.

– Це Оля, донька Андрія, – сказала Аня і опустила очі.

– Як Андрія? І ти весь цей час мовчала? Чому прийшла тільки зараз?

– Він кинув мене, що я могла вдіяти, хтось наговорив на мене з його друзів, він і повірив, – відповіла дівчина – поїхала до мами в село, там дізналася про вагiтність, наpодила Олю.

А цієї осені мами не стало, боліла вона в мене довго, самій з малятком важко, грошей немає, я просто не знаю, що мені робити, ви – моя остання надія, я так не хочу віддавати дочку в будинок малятка.

– Анечко, що ти, звичайно залишайся у мене, так що ми всі на порозі стоїмо, проходь, я вчора борщ варила, сирники з ранку пекла, поїси, з дороги відігрієшся.

Так Аня з Олюшкою стали жити у мене, і життя потихеньку знайшло новий сенс, ми з нею з захватом возилися з малятком, господинею дівчина виявилося відмінною. Бувало прийду з роботи, будинок сяє чистотою, на плиті вечеря з трьох страв, і коли вона встигала з маленькою дитиною на руках.

Коли Олі виповнився рік, подзвонив Андрій.

– Мамочко здрастуй, я дуже скучив, ось взяв відпустку, приїхати хочу.

– Звичайно приїжджай синку, ти один? З нареченою.

Він промовчав.

– Я тобі потім все розповім.

У трубці почулися протяжні гудки, я глянула на своїх дівчат, що ж буде сюрприз, сподіваюся приємний. Ані я говорити нічого не стала, знаючи її характер, пішла б з дитиною, тільки ось куди питання інше.

Через день приїхав син, але не один, на руках у нього був малюк. Побачивши його я так і відкрила рот від несподіванки.

– Мам, допоможи, Костик скоро прокинеться, погодувати треба буде.

Я взяла дитину на руки, на голоси вийшли з кімнати Аня з Олею, дівчинка тільки починала ходити, непевно ступаючи вона підійшла до Андрія і промовила щось зрозуміле тільки їй одній.

– Аня? – здивувався Андрій, – що ти тут робиш.

– Я живу у твоєї мами. Познайомся це Оля, твоя дочка.

Син опустився на коліна, взяв дитину на руки.

– Чому ти мені нічого не сказала?

– Ти мене б і слухати не став, думка друзів для тебе тоді була першочерговою.

… А потім син розповів, що мама малюка помepла під час полoгів. Так він залишився один з Костиком на руках. Того вечора уклавши дітей ми ще довго розмовляли, а на душі було затишно і тепло. Так хотілося, щоб діти помирилися остаточно, невже їм ще не було зрозуміло, що вони створені одне для одного.

Через рік Андрій і Аня одружилися. Минуло кілька років, Оля і Костик підросли, за цей час син збудував заміський будинок, все як я колись мріяла, а на днях ми справили новосілля.

Тепер я спокійна за своїх дітей і онуків, адже доля не дарма знову звела їх разом!

КІНЕЦЬ.