Після домашніх справ Віка поїхала забирати сина з дитсадка. Звичайний, рутинний день, як завжди. Поговорила з виховательками, вислухала черговий монолог про те, що все дорожчає, а садочку треба допомагати. Напівпрозорі натяки на фінансову участь тощо. Настрій упав остаточно, а ще й дощ почався.

Раптом у кишені задзвонив телефон. То був чоловік. Він попросив Віку зайти до його батьків на кілька хвилин, щоб вони разом поїхали від них додому. Дівчина не дуже любила батьків чоловіка, але робити не було чого.

Крім того, вона любила гуляти разом із чоловіком та дитиною. Окрім вихідних, провернути таке вдавалося нечасто.

Двері відчинив Сергій. Чоловік швидко допоміг Віці зняти мокру куртку, обійняв сина і пошепки попросив дружину пройти в порожню кімнату. Все сімейство, включаючи сестру Сергія, засідало на кухні. Не те щоб Віці дуже хотілося йти до родичів, але привітатися все ж таки було б непогано.

Проте вона взяла малого на руки і хвилин 5 намагалася з ним якомога тихіше пограти. Але зрештою цікавість взяла своє, і вона пішла до решти.

На кухні, як і належить, обговорювалася дуже важлива та нагальна тема. Справа в тому, що у Вікіної зовиці, Оксани, мали народитися близнюки. Відразу 2 дитини до вже існуючого. А у них двокімнатна квартира. Де жити – незрозуміло. Питання обговорювалося начебто всіма, але більше й найголосніше говорила мама Сергія, Лариса Степанівна.

І говорила вона страшні (для Віки) речі. По суті, вона пропонувала двокімнатну квартиру Сергія та Вікторії продати. На виручені гроші купити хорошу однокімнатну квартиру, адже в ній не буде жодних проблем для сім’ї з трьох осіб. А те, що залишиться, передати Вікіній золовці з чоловіком. Адже у них форс-мажор, їх треба рятувати.

Сергій у цей час мовчав і просто спостерігав за всім, що відбувається зовсім відсутнім поглядом. Він не смів суперечити матері ні в чому. Крім того, він, як і його сестра, був від неї залежним. Справа в тому, що квартири їм на весілля подарувала саме вона.

Після відходу чоловіка мама Сергія взяла бізнес під свій контроль і добряче заробила. Отже, їх негласним лідером вони вважалися не просто так.

Проте Віку такий розклад не влаштовував. Про що вона не посоромилася заявити. Свекруха тільки голосно видихнула і попросила перенести розмову на «більш зручний час».

А Віці вона відповіла, мовляв, коли та сама заробить на нерухомість, ось тоді нехай і командує. А вони сім’я дружна і завжди допомагають один одному.

Дорога додому була важкою. Сергій або мовчав, або виправдовувався. Що насправді було ще гірше. Він казав, що нічого не може зробити, адже документи та прописка до їхньої квартири залишилися на його матері. А якщо він їй суперечитиме, то їм доведеться з’їжджати на орендоване житло. Крім того, їхня двокімнатна квартира без ремонту, а однушку вони оберуть найвишуканішу, яку тільки Віка зможе знайти.

Звичайно, дівчина була не в захваті від жодного з варіантів. Бо знала: життя в подібних умовах це перший крок до розлучення. Вона виросла в комуналці. Їй таке знайоме. Хоч би яким був ремонт, побутові сварки через відсутність власного простору точно переростуть у щось більше.

Але ж можна якось боротися. Виселяти рідного сина та онука з їхнього дому? Чудовисько, а не свекруха.

Дощ падав лобовим склом автомобіля, а Віка задумалася про те, як вона виховуватиме власного сина. Чому його зможе навчити рідний батько? Зараз добре. Дитячий садок, інші діти, всілякі дрібниці.

Але потім, коли доведеться заступитися за дівчисько чи дати відсіч від хуліганів. Він теж мовчатиме? Просто кліпатиме очима і вдаватиме, що це його не стосується? І так до самої старості?

Неприємні питання лізли в голову одне за одним, і на них не було жодних відповідей. Сергій, звичайно, людина хороша. Працює, намагається забезпечити їх. Вона й сама часто користується його прихильністю, ну хто не без гріха?

Однак син, її син – інша справа. Він має бути іншим. Твердішим, нахабним. Але як це зробити? Невже доведеться знайти більш відповідного чоловіка?

Обидва мовчали в машині, і кожен думав про щось своє.

Справжнє пекло наздогнало нашу сім’ю. Тепер ми живемо серед постійних конфліктів і сварок. Я п’ять років намагалася завагітніти, обійшла мільйони лікарів, але все медики розводили руками. Чоловік завжди мене підтримував,

Що кумедно – кидали завжди мене, тому що я до цього цілеспрямовано вів. Так ось, всі ті дівчата, які мене кидали, вони як тіні десь за спиною – є і

Одного разу в моєму житті “завівся” мужик. Славний такий. Я б сказала навіть, що він милий. Але все ж скільки у нього в голові стереотипів! І я почала їх ламати.