Те, що чоловік абсолютно байдужий до неї, Ірина остаточно зрозуміла лише після того, як він без попередження поїхав у відрядження. А повідомив він про це тільки коли вже сів у поїзд.

— Повернуся за два тижні, — сказав Федір телефоном. – Що? Чому раніше не повідомив? Не вважав за потрібне. Така відповідь влаштує? Яких гостей запросила? Навіщо? Двадцять років нашого шлюбу святкувати зібралися? Знайшли, що святкувати. Тобі, Ірино, я так розумію, більше й зайнятися нічим, так? Інших справ не знайшлося, як гостей збирати і не зрозумій, що святкувати?

— Ах, ти не розумієш, про які справи я говорю? — вів далі Федір. — Краще б за нашими дітьми дивилася, ось про що я говорю. Що? Дивишся? І все в них гаразд? Так ось ти помиляєшся, люба моя. Не все в них гаразд.

У твоєї дочки, наприклад, вітер у голові; не зрозумій, де і з ким вештається цілими днями. А їй же вже 18 років! Забула? А що син твій у 19 років одружитися зібрався, це ти теж вважаєш нормальним? Про це ти також не пам’ятаєш? Ах, пам’ятаєш! Ну то ось я тобі не вірю.

– Чому не вірю? А коли тобі пам’ятати про дітей! Адже в тебе одні свята в голові. Тобі розваг хочеться. Про нічого більше думати не можеш. Ну то давай, веселись. Тільки без мене.

Чому без мене? Бо нехай хоч один із нас виявиться нормальною людиною. Ось тільки не треба мені зараз виправдовуватися. Слухати нічого не хочу. Коли приїду, поговоримо, — на цій фразі Федір закінчив телефонну розмову.

І до цієї розмови в Ірини, звичайно, виникали думки, що в їхніх стосунках не все гаразд, і вона вже не так, щоб дуже цікава своєму чоловікові. Але особливо її це не турбувало.

Ірина вважала за краще думати, що у неї з Федором все добре. Незважаючи на те, що він уже давно не дарував їй подарунки; не цікавився її життям; не ходив із нею в кіно; не проводив разом з нею вихідні та відпустку; не наполягав близькості.

Багато чого не робив Федір, що роблять люблячі та дбайливі чоловіки. Але Ірина не хотіла на цьому загострювати свою увагу.

«Він начальник у складальному цеху, а це відповідальна робота, — заспокоювала себе Ірина. — При цьому батько двох дітей. Звісно, ​​йому непросто. Ну, а що неуважний, може, так воно й потрібно. Головне, що не п’є і діти у нас здорові».

Ось так воліла думати Ірина до останнього моменту.

І добре б якщо Федір справді їхав у відрядження. Це ще якось служило йому виправданням. Все-таки  справді зайнятий. Гроші заробляє. Для сім’ї! Але в тому й річ, що Федір у цей час їхав не у відрядження, а у відпустку. І їхав не один! А з іншою жінкою. З якою вже понад рік серйозно зустрічався.

— Бачиш, Настюша, з ким доводиться жити, — лагідно сказав Федір своїй супутниці, коли поговорив із дружиною.

— Бачу, — відповіла Настюша. — Але, на мою думку, ти дуже грубо з нею розмовляв.

— З нею інакше не можна, кохана, — відповів Федір.

– Чому не можна? — спитала Настя.

— Бо недалека вона. Простіше кажучи – дурна. Абсолютне нерозуміння своєї ролі у цьому житті. Не живе, а літає у хмарах. Двадцять років у шлюбі, а так і не змогла стати доброю матір’ю та доброю дружиною. Слово честі, якби не діти, давно б покинув її.

У цей момент потяг рушив.

— Як добре на душі, Настюша, — вів далі Федір. — Це спальне купе. І ми удвох. Скоро будемо на березі Чорного моря. Попереду у нас з тобою багато щасливих днів та ночей, Настюша! Ну, скажи, що ти теж щаслива.

– Я щаслива. А ти не боїшся, що за такі слова дружина від тебе піде?

— Хто піде? Ірина? Це неможливо.

– Чому неможливо?

— Вона любить мене. І йти їй нікуди. Квартира, в якій ми живемо, куплена у шлюбі. Це в мене є ще й інша квартира, на якій ми з тобою зустрічаємося у вихідні. А в неї іншого житла немає. До того ж у нас діти. Ні, Настя, нікуди вона від мене не втече. Вона навіть якщо дізнається, що я її обманюю, і тоді нікуди не піде. Ще й прощення буде просити. За те, що довела мене до такого стану.

– Якого стану? – не зрозуміла Настя.

— Ну такого, — відповів Федір, — що я обманюю її.

— Вона себе в цьому звинувачуватиме? — здивувалася Настя.

– Звичайно. А кого їй ще звинувачувати? Лише себе. Була б вона гарною дружиною, хіба я став би таким? Ні звичайно.

— Вона ненормальна, — висловила свою думку Настя.

— Якби не діти, — розвів руками Федір, — давно кинув би.

Отак Федір ставився до дружини. А вона цього нічого не знала. А з останньої розмови із чоловіком Ірина зрозуміла одне.

“Він просто любить мене вже не так сильно, як раніше, – думала вона, – 20 років шлюбу притупили його почуття”.

І тому весь час, доки Федора не було, Ірина думала про те, як повернути собі його кохання. І що таке зробити із собою, щоб знову стати йому цікавою.

«Я повинна придумати щось, що перетворить мене на іншу жінку, — думала вона, — на таку, яка буде йому не просто цікава, а дуже, дуже, дуже цікава. Чого б мені це не вартувало».

Завдання виявилося складним. Минув уже тиждень, а Ірина ще нічого не вигадала. Ірині навіть почало здаватися, що вона поставила перед собою нездійсненне завдання. І вже хотіла відступити. Але вона не здалася. Бажання повернути інтерес чоловіка до себе виявилося надто великим. Надто!

І Ірина знайшла те, що шукала. За три дні до повернення Федора вона вигадала спосіб, як стати іншою.

– Ура! – радісно кричала Ірина, – я вигадала! Я знайшла спосіб. Я знаю, як виправити все!

Просто дивовижно. Але що найцікавіше: спосіб, який Ірина вигадала, спрацював. І Федір знову закохався у свою дружину. Із Настею порвав стосунки. Думати ні про кого і ні про що більше не міг, тільки про Ірину. А вона…

Але! Про це трохи згодом. Тому що зараз Ірина щаслива від тієї геніальної ідеї, яка спала їй на думку. Тепер вона достеменно знала, як їй діяти.

«Федір повернеться і не впізнає мене, — думала вона, — я стану зовсім іншою. Він навіть не повірить, що я це я».

Федір повернувся до міста рано-вранці. Одразу з вокзалу він поїхав додому. Ірину вирішив не попереджати.

«Навіщо її непокоїти? – думав він. — Тим більше, що вона зараз на роботі».

Два тижні відпустки та два дні зворотної дороги в поїзді добряче втомили Федора. Він мріяв повалятися у ванній, а потім виспатися у нормальному ліжку. Не вийшло. Тому що не зміг своїми ключами відчинити двері та потрапити до квартири. Довелося дзвонити дружині.

– Чого тобі? — грубо спитала Ірина. — До квартири потрапити не можеш? Все правильно. Я змінила замки. А ти тут не живеш. Чому? Тому що ми з тобою розлучаємося. Ти маєш рацію, я нічого краще придумати не могла. Мені начхати, що квартира куплена в шлюбі. Ти тут не зареєстрований. Їдь за місцем реєстрації. Звертайся ти, куди хочеш. Тут я живу, а ти з дітьми живеш за іншою адресою.

Так, Федоре, діти теж житимуть із тобою. Бо тут у нас три кімнати, а там у тебе чотири. І вони також там зареєстровані. Так, я так вирішила. Чому тебе не спитала? А навіщо щось питати? І так все зрозуміло. Ось на суді і вирішимо.

Що кому належить і хто на що має право розраховувати. Що? Не впізнаєш мене? Сумніваєшся, що то я? Ось і дуже добре, що не впізнаєш. Чому добре? Тому що я дуже постаралася і зробила все, щоби ти мене не впізнав. І, зважаючи на те, що ти мене не впізнаєш, у мене вийшло. Будь здоров.

Ірина вимкнула телефон. Федорові нічого не залишалося, як поїхати до себе.

А вже за кілька днів він зрозумів, що дуже любить свою дружину. І не хоче її втрачати.

Швидше за все, Ірина вибачила б Федора за його хамське з нею поводження і не стала б з ним розлучатися. Помучила б кілька місяців і дозволила б повернутися до неї. Адже вона нічого не знала про його зраду. Але  справу втрутилася Настя.

Настя теж багато чого не знала. Наприклад, вона не знала, що Ірина стала іншою. Настяа була впевнена, що Ірина дурна. І з нею можна просто, без церемоній. І з таким настроєм вона зателефонувала до Ірини.

– Як мати, ви просто зобов’язані забрати у Федора дітей, – зажадала Настя. — Ваші діти — вже дорослі люди, і вони заважають нашому з Федором щастя. Так, ми вже давно любимо один одного, і…

І так далі і тому подібне. Настя розповіла все. Повідомила навіть про те, що чекає від Федора на дитину. Настю можна зрозуміти. Вона виборювала своє щастя.

Але Федір не зрозумів. І пpoкляв Настю, коли дізнався, що через неї він назавжди втратив ту, яку, як з’ясувалося нещодавно, любить найбільше.

Але даремно Федір думав, що таким чином він назавжди позбавився Насті. Ні. Настя зробила все необхідне і… суд визнав Федора батьком її дитини, з усіма наслідками, що звідси випливають.

КІНЕЦЬ.