– Уявляєш, мій колишній, батько мого Сергійка вчора дзвонив! – розповідає 32-річна Ярослава. – Сам! Через сім років після того, як нас покинув. Я аж поперхнулася, коли побачила дзвінок. Ми ж з мамою у нього заблоковані були скрізь багато років: в телефоні, в скайпі, в соцмережах, всюди. А тут – треба ж, сам набрав мене, власними руками. Ну це дивина справжня, чесно кажучи, для мене.

Семирічного сина Сергійка Ярослава виховує одна. Колись давно її молодий чоловік, з яким вони планували весілля, дізнавшись про те, що вона чекає дитину, став говорити, що дитини він, виявляється, поки ще й не планував. Були суперечки, сльози протягом, майже дев’яти місяців.

В результаті дитину Ярослава таки народила. Тепер колишній чоловік, Юрко, ображений на Ярославу, платить на дитину аліменти – їх перераховує бухгалтерія підприємства. Зрозуміло, спілкуватися і виховувати сина свого Юрко ніколи не прагнув.

Навіть випадкова зустріч з дитиною не входила в його плани. Він методично і ретельно обірвав всі контакти, всюди, де можливо, заблокувавши Ярославу та її маму ще кілька років тому.

Так що подив жінки, яка раптом побачила на дисплеї абонента телефону напівзабуте ім’я, уявити навіть можна.

– І чого він тобі дзвонив? Напевно, не просто ж так, про сина щось хотів запитати, або допомогу якусь запропонувати? Хотів чогось?

– Ще б пак! – зітхає Ярослава. – Він одружився, виявляється, чотири роки тому. Дружина зараз чекає дитину. Дитину дуже чекали, хотіли, щось у них там не виходило. Їй зараз нелегко, його дружина постійно лежить, хоче зберегти дитятко.

– Нічого собі, це він тобі такі подробиці свого особистого життя з розповів? Після семи років, як зовсім з вами не спілкувався? І до чого це все?

– Я теж спочатку подумала – чого це він. Виявляється, все просто. Прохання у нього до мене, бачиш. Просить – ні, просто благає! – не говорити його дружині про Сергійка! Вона не знає, що у нього є син, і, каже, що цієї інформації їй краще не знати зараз, коли їй важко. І де він тільки таку панночку знайшов в наш час. Боїться, що дружина, дізнавшись про Сергійка, його кине, уявляєш? Не хоче втратити її, дорожить нею.

– Нічого собі. А ти його дружину знаєш, чи ні? Як ти можеш їй все сказати або не сказати?

– Не знаю я її! Прохання і полягає в тому, що якщо на мене якось вийде його дружина, по телефону чи в соцмережах або в месенджерах – впевнено заявити, що Сергійко лише мій син, а Юрко – небатько його, ось і все. За це мій колишній обіцяє золоті гори, Місяць з неба мені, все що завгодно.

– А син у тебе, якщо не помиляюся, Сергій Юрійович?

– Ага. Правда, на моє прізвище. Не знаю, як він планує пояснити дружині такий збіг.

– Почекай. Так ти вже погодилася, що чи, підтримати його версію? Я просто не розумію, для чого це тобі, про тебе він ніколи не думав, чому ти зараз маєш щось їм там берегти?

– Ні. Ще не погодилася я, звичайно. Не знаю, що робити, якщо чесно. Пригадую, як він не хотів нашого сина і так сумно стає. Нехай тепер він покрутиться, хай знає, як я тоді себе почувала.

З іншого боку, жінку цю у нехорошому стані шкода мені. Невідомо, як вона відреагує на таку інформацію, раптом щось нехороше буде, перенервує вона. Хоча, можливо, краще їй знати правду? Все одно вона колись спливе.

І як я буду виглядати потім, якщо зараз скажу їй якусь вигадку, що вона про мене подумає? І нерозумно якось неправду казати. Взагалі, навіщо мені їх з’ясування стосунків? Звідки він звалився знову на мою голову, цей Юрко і навіщо?!

Тепер Ярослава, смішно сказати, не спить, а думає, як їй вчинити, щоб було краще для дружини її колишнього.

КІНЕЦЬ.