Я вже давно працювала перукарем, закінчила курси, адже хотіла сама добре заробляти і ні від кого не залежати.

А зараз я сиджу в декреті, тому на роботу не ходжу, але до мене мої клієнтки ходять додому, чому я дуже радію, адже можу заробити якусь додаткову копійку, а це дуже важливо в наш час.

Коли я маю вільний час, то роблю їм зачіски, фарбую волосся і стрижу вдома – таким чином маю змогу заробити і допомогти своєму чоловікові, адже зараз важлива кожна сотня гривень.

До мене завжди ходить зовиця, я з неї грошей брати не хочу, адже, як би там не було, вона рідна сестра мого чоловіка, але вона сама дає мені 300 гривень.

Це не багато, я її стрижу волосся, фарбую і роблю її гарну зачіску, адже в перукарні вона заплатила б набагато більше, тому я беру ці гроші, коли вона дає, розумію, що і мені і їй добре, та й не чужі люди ми.

Цього разу вона теж мала прийти до мене, ми домовилися на дві годин дня, але я ніяк не могла вкласти спати нашу донечку, вона лише в дві години заснула.

Я попросила свого чоловіка, щоб подзвонив зовиці і сказав, щоб прийшла пізніше, десь о третій годині дня.

Олег сказав, що не хоче людині набридати і, нехай приходить, коли буде зручно, чому вона має підлаштовуватися під нас.

Мені не сподобалося це і я дорікнула чоловікові, невже йому байдуже, що дитині потрібно поспати добре і сестра важливіша за немовля.

А до слова ще й сказала, що якщо йому байдуже до нас, то він може йти до своєї родини, якщо більше дбає за рідних своїх.

Слово за слово і чоловік став збирати речі.

Щиро кажучи з чоловіком ми останнім часом жили недобре.

Олег ніколи мені нічого не допоможе вдома, хоча я розумію, що він втомлюється на роботі, але я багато не прошу, іноді хоч годину у вихідні дні посидіти з дитиною, щоб я хоч трішки приділила час для себе, але він каже, що у вихідні дні має відпочивати від своєї роботи, адже це його вихідний.

Але у мене вихідних немає.

Невже я не маю права на якусь вільну годину?

А ще чоловік, коли йому щось не подобається, або у нас якесь дріб’язкове непорозуміння, він постійно ходить і мовчить, от просто перестає зі мною розмовляти і це тривати може дуже довго.

Але я так не можу, бо не розумію такого характеру.

Я завжди все йому пробачаю, адже непорозуміння є у кожній сім’ї, якась година пройшла і я говорю до нього, хочу спілкуватися, розмовляю, а він мовчить, просто ходить і мовчить, ні до мене, ні до дитини не заговорить – образився бачте.

Мене це так втомлювало.

А ще Олег постійно економить на усьому.

У нас і квартира є, і автомобіль – все, що необхідно для життя звичайної людини.

Але він постійно відкладає гроші на щось, у нього постійно якісь плани  і мрії, але він ніколи зі мною не радиться про це.

Я прошу його хоч іноді сходити в кафе, чи ресторан, адже він добре заробляє, але чоловік постійно відмовляє, каже що на таке у нас грошей немає.

Цього року я так просила його поїхати відпочити кудись, хоча б в санаторій з дітьми, але мій Олег, як завжди сказав, що грошей немає.

Але ж вони у нього є!

На якусь техніку, вже другий комп’ютер хоче купити, щоб для роботи окремий був, на депозите щомісяця щось відкласти треба, говорить він мені.

Але хіба все в грошах вимірюється, матеріального ще ніхто з собою у вічність не забрав, скільки грошей не дай – все мало буде.

Потрібно і для душі щось. Але це не про мого чоловіка.

Ось зараз він пішов. Образився на мене. Вже три дні минуло, а Олег не телефонує, я дзвоню – не відповідає.

Я звісно, здогадуюся, що він живе у батьків, родичі мені говорять, бо вже всі знають про наше непорозуміння.

Але для чого це все робити так, щоб усі люди говорили про нашу сім’ю?

Зі сторони, я впевнена, що виходить так, ніби я погана дружина, така недобра попалася йому, що бідний чоловік мусить йти з дому.

Наша донечка дуже любить тата, коли він йшов, вона просилася, щоб він взяв її на ручки, несла іграшки, щоб погрався з нею, а він мовчить, ні мені, ні їй нічого не каже.

І зараз – тата немає, а вона сумненька весь час.

І чоловік наче й людина непогана, але у нього такий складний характер, з яким навіть мені важко змиритися.

Зараз вже думаю, як повернути його додому, адже непорозуміння в усіх сім’ях бувають, ми люди дорослі, маємо бути мудрими, у нас донечка росте.

Невже так просто можна зруйнувати сім’ю?

Навіть не знаю, як з ним помиритися, щоб не осоромитися перед родиною.

Можливо я зробила щось не так?

КІНЕЦЬ.