– Як нема щастя, то не треба і долі, – розповідає Анна свою історію таким же заробітчанкам як і вона сама.

В неділю в парку на Ребібії людно, всі заробітчанки збираються разом, щоб провести вихідний цікаво. Одна одній розкажуть, що наболіло, пораду дадуть, та й розходяться знову до праці, бо ж всі вони в Італію приїхали з конкретною метою – заробити грошей.

На Анну відразу всі звернули увагу, бо вона була надто молода для заробітчанства.

– Скільки тобі років, дівчино? – спитала найстарша заробітчанка.

– 23 виповнилося, – тихо відповіла Анна і опустила очі.

– А чого ж ти у світи подалася? Ти ж заміжня, он, обручка на пальці. Сиділа б біля свого чоловіка, – порадила дівчині старша колега, у якої вже був неабиякий досвід заробітчанства.

– Ви праві, тітко Галино, не добре я зробила, коли сім’ю залишила. Та я не про чоловіка зараз кажу, а про маленького сина, – сказала, і заплакала.

– То в тебе ще й дитина є? – здивувалися всі заробітчанки.

– Є, син, три рочки…

Щоб не викликати осуду, до якого залишилося зовсім небагато, Анна почала розповідати всім свою історію.

“Не судіть мене строго, у мене просто іншого виходу не було. Я вийшла заміж у 18 років, Ігор практично мене взяв заміж зі шкільної парти.

Я сама родом з невеликого гірського села, та ще й з багатодітної родини. Інша справа Ігор – один син у своїх батьків, великий будинок у приміському селі. Він був старшим за мене на 10 років, але різниця у віці не мала жодного значення, сподобався він мені, і коли запропонував заміж, я погодилась.

Після весілля, зрозуміло, Ігор забрав мене до себе. Я думала, що потрапила в рай, та насправді цей рай став для мене справжнім пеклом.

Свекруха відразу мене не злюбила, вона вважала, що я не варта її синочка, адже я до них приїхала з однією лише сумкою з власними речами, і все.

Не мала я спокою, мусіла вислуховувати що я ніхто, і звуть мене ніяк. Це було дуже неприємно. А чоловік, замість того, щоб захистити мене, завжди ставав на сторону своєї мами.

У них в домі я стала прислугою: їсти готувала, прала, прибирала, на городі поралася, корову обходила, і все одно ніяк не могла вгодити.

Свекруха настільки накрутила Ігоря проти мене, що він став приходити додому пізно, напідпитку, і влаштовував такі сцени, що я мусіла з хати тікати. А на руках у мене був син.

Одного разу я втекла до сусідки, вона якраз з Італії приїхала у відпустку, і коли вона побачила мою ситуацію, то порадила мені втікати подалі від цієї сімейки.

Я і сама розуміла, що треба йти, але я не мала куди, додому, де ще 6-ро дітей, я повернутися не могла. А своїх грошей у мене не було.

– Їдь в Італію, там заробиш, – порадила сусідка.

– А дитину на кого я залишу? – запитала я, бо не уявляла, як взагалі таке можливо.

– З свекрухою залишиш, я її добре знаю, мама вона хороша, і бабусею гарною буде, справиться точно. А ти заробиш собі грошей, купиш квартиру, а тоді вирішиш, що робити, – каже тітка Галина.

На наступний день вона пішла до моєї свекрухи з італійськими гостинцями і стала розповідати, як легко вона там гроші заробляє. І так, між іншим, підвела мою свекруху до того, що вона сама мене відпустила.

І ось я тут, вже роботу знайшла. Але що далі робити – не знаю. Бо ми ж не розлучені, а отже якщо і вдасться придбати квартиру, то вона буде спільною власністю.

Але свекруха відпустила мене з умовою, що я гроші буду заробляти і їм висилати. Так що я знову наче в пастці. І за сином заскучила так, що не передати словами. Не дарма говорила моя бабуся – як нема щастя, то не треба і долі…”

Анна знову розплакалася. Жінки замовкли. Що тут порадиш, коли ситуація і справді складна. Тут у всіх є історія, яка привела на заробітки. Але Анна і справді ще надто молода. Та що тут  кажеш, як зарадиш?

А що б ви порадили Анні в її непростій ситуації?

Джерело