Ми з чоловіком одружені вже чотири роки. Романтика давно позаду, вона поступилась місцем побуту. Я раніше не замислювалась, що таке шлюб. А виявляється, то не таке вже й щастя. Основними заняттями для мене стали: щоденне приготування їжі, постійне прибирання та прання. 

Я дбаю про дім і чоловіка, замість того, щоб присвятити трохи часу собі. Подруги, мабуть, скоро забудуть, як я виглядаю. Але бачу, що такі рутинні обов’язки лише на моїх плечах. У чоловіка вистачає часу на все, і на риболовлю з’їздити й з друзями на пиво сходити. В його житті мало що змінилось, він собі ні в чому не відмовляє.

А головне, почав до мене якось зверхньо ставитись, відчуваю себе прислугою в домі. Ще й при гостях завжди любить мене якось вколоти, ніби навмисно намагається принизити. Мені це все набридло. Я намагалась з’ясовувати стосунки, потім взагалі поділила територію в оселі. Замість спальні я тепер ночую у вітальні. Телевізор дістався чоловіку, я його все одно майже не дивлюсь. Тепер він стоїть у нього в кімнаті я спокійно сплю за зачиненими дверима.

Ми живемо так вже понад тиждень. І я немов наново народилась. Відчуваю приплив енергії, все встигаю. Маю час, щоб посидіти з подругами у кафе, сходити в кіно. На днях навіть нову зачіску зробила. І грошей не так багато йде, бо харчуюсь я ощадно, в мене не такий апетит, як в чоловіка. Мені цілком всього вистачає. Виявляється життя може бути прекрасним. Я почала будувати плани на майбутнє і мріяти.

А мій чоловік. Вже за три дні життя за новими правилами, став схожий на безхатька. Нечупара у пом’ятому одязі. Приготувати нічого не вміє, тому харчується фастфудом, або перебивається чаєм з канапками. Мені немов очі відкрились! Тепер думаю, як добре, що ми не встигли дітей народити. Мене ніщо не тримає і я можу вирішувати чи варто мені лишатись з таким чоловіком.

Він намагається заговорити зі мною. якось згладити ситуацію та помиритись. Важко жити без звичного прислуговування. Як я раніше не помічала, що він постійно мною потакав. Я вже автоматично виконувала його забаганки. Звик з мамою жити, думав, що й дружина так опікуватись ним буде. Почекаю ще кілька дні та хай вирішує, або пристає на мої умови, або розходимось. Якщо сімейна казна буде у мене, а він допомагатиме мені по господарству, то я ще подумаю. Адже як прекрасно почуватись вільною від рутинних нескінченних обов’язків.

За ці дні я почула стільки компліментів, як, мабуть, за все життя не чула. Знайомі підмічають, що почали сяяти мої очі, навіть хода змінилась. Не лише зачіску та гардероб я змінила, щось помінялось у мене всередині. Тої колишньої вже не існує. Тепер житиму за власними правилами..

КІНЕЦЬ.