Моя сестра вважає себе нещасливою жінкою, вона переконана, що рідна донька зрадила її.

– Вже зараз я вважаю, що моя дочка свій вибір зробила сама, – поскаржилася якось мені моя сестра.

– Я їй не потрібна зовсім. Нав’язуватися я теж не бачу сенсу, у своїй ситуації. Те, що свекруха знає про те, що моя донька Олена чекає дитину, а я, рідна мати, ні – це вже остання крапля, я вважаю в наших добрих відносинах. Так хіба робиться в сім’ї?

Олена, дійсно, чомусь довго не могла стати мамою. Цього разу все йде добре у неї.

Але племінниця з чоловіком забобонно вирішили не говорити про своє цікаве положення нікому, навіть самим найближчим людям.

До останнього часу не в курсі були ні найкращі друзі, ні навіть моя рідна сестра, мама Олени.

Ніхто, крім свекрухи племінниці, як згодом вияснилося.

Варто зазначити, що зі свекрухою у Олени давно дуже теплі і хороші відносини з самого початку склалися.

Вона весела, досить таки позитивна, добра дуже людина, навіть я це гарно помітила.

Вона молодша за мою рідну сестру на 11 років, сина свого народила дуже рано – і з невісткою вони, по суті, як подружки.

Зі свекрухою своєю Олена може обговорити і книги, і фільми, і інтернет-меми, і молодіжну моду, як з ровесницею. Племінниці з мамою чоловіка легко і просто, розуміють одна одну дуже добре.

З мамою, звичайно, не те зовсім. Моя сестра – звичайна пенсіонерка, яка живе на одну пенсію, вічно економить, живе пліч-о-пліч зі своїм постійно включеним телевізором.

– Я про цю свою сваху тільки і чую від дочки останні десять років, – якось поскаржилася мені моя сестра Світлана. – Усі свята мої діти сидять у свекрухи і її чоловіка. Відпочивати разом їздять. По магазинах ходять, щось купують, обговорюють. Рідна мама їй зовсім не потрібна зараз в житті, виходить.

Хоча я дочку свою попереджала не раз: мовляв, дружба твоя зі свекрухою твоєю – це добре, звичайно, але розслаблятися не варто, і сильно довіряти чужій людині і чекати від неї добра, теж не варто зовсім. Свекруха – ніколи не стане для тебе рідною матір’ю, ніколи. У будь-якій суперечці вона завжди буде на боці свого рідного сина. Так що чим вона менша знає, тим завжди краще.

Але Олена, чомусь, застереження матері явно не слухає.

У свекрухи жінки молодий 50-річний чоловік, вони обоє працюють і дуже добре заробляють, ведуть активний та цікавий спосіб життя, подорожують, їздять по театрах, займаються спортом, від них постійно віє позитивом.

У свекрухи Олени чималий заміський будинок, купа друзів, пікніки і шашлики мало не щотижня.

– Як медом у них там намазано, – жаліється моя сестра на доньку. – Молоді від них не виходять.

Їй хотілося б, щоб дочка дзвонила до неї набагато частіше, цікавилася її життям, ділилася планами, приходила в гості з чоловіком хоча б на свята, розповідала щось цікаве і горнулася до своєї матері також.

Але, на жаль, все спілкування з часу заміжжя Олени йде лише з ініціативи її рідної вже немолодої мами.

– Завжди дзвоню я, і наче тягну кожне слово з неї, яке вона мені промовить, – постійно ділиться зі мною моя сестра. – Як на роботі? Як вдома? Які плани на вихідні? Де були, куди поїдете? Дочка як повинність відбуває, відповідаючи на питання! «Так, ні, нормально, не знаю ще!» – ось і вся розмова наша, нічого нового від неї я не чую ніколи.

Місяць тому мою Світлану запросили в гості в будинок до свахи її, де, природно, були і Олена зі своїм чоловіком.

Там, в урочистій обстановці, їй і оголосили радісну новину про те, що у неї скоро буде внук, її донька чекає дитину.

– Легко було зрозуміти, що новина з усіх присутніх це тільки для мене, – сумно згадує Світлана. – Сваха моя, виходить, давно в курсі, і навіть свекор теж, хоча він-то не рідний батько зятя, і майбутній дитині навіть зовсім не рідня, якщо чесно.

Загалом, сестра моя серйозно образилася на дочку і вирішила, що потрібно зробити велику перерву в спілкуванні, адже відчула себе зовсім непотрібною для своїх дітей.

– Вже майже місяць минув відтоді, коли я не дзвоню своїй доньці, і це ніяк не проявляється. Ніхто й не помітив навіть, – сумно розповідає мені Світлана.

– Олена навіть жодного разу не зателефонувала мені сама, щоб запитати, як я я взагалі? Ні, ну як – раніше я дзвонила через день та кожен день, а тепер замовкла, ну логічний ж питання – щось трапилося? Але це нікого, схоже, не турбує взагалі моє життя. Ну й добре, треба робити висновки. У моєї дочки тепер інша мама, свекруха її. А я не потрібна вже нікому!

Олена зараз заклопотана своїм станом, багато думає, хвилюється, вона навіть й гадки не має, що мама там образилася на неї за щось, і не згадує про те. А Світлана плаче, скаржиться мені, сумує за донькою.

А що я маю зробити? Що тут кому казати?

КІНЕЦЬ.