Моїй подрузі Катерині зараз вже 40 років.

20 років вона жила з чоловіком у шлюбі, мала хорошу сім’ю, в якій з’явилося двоє діток, здавалося б живи та радій.

Коли зіграли весілля, Катерина з чоловіком поїхали до нього в село, там і стали жити.

Подруга моя тоді якраз працювала продавцем в магазині, а чоловік – водієм сільського автобуса.

Звісно, розкоші в них не було, але на життя вистачало, жили не гірше від інших людей.

Подружжя жило душа в душу, всі друзі та родичі їм заздрили, адже коли не прийдуть, то в будинку завжди достаток та благополуччя, я сама здивована була, як їм так все добре вдається, все у них до ладу і в сім’ї повне порозуміння в усьому.

А потім, як грім серед ясного неба, дізналася Катерина, що у її чоловіка є інша.

Дівча, можна сказати, 25 роки їй всього.

Симпатична, з хорошої сім’ї, з освітою, з хорошою роботою, ще й працьовита така, сімейна дуже людина, все у неї завжди до ладу.

А чоловік у моєї подруги, мав вже 46 років, лисуватий, невисокого зросту, простий такий собі водій.

І що вона в ньому знайшла? Всі досі гадають, але на думку нічого не спадає. напевно, просто щире кохання.

Врешті Катерина не змогла змиритися з цим і сама на розлучення подала, щоб люди не сміялися і не перешіптувалися за спиною, адже у селі всі про усіх все знають, нічого від людського осуду не сховаєш.

І згодом подруга до своїх батьків в село з дітьми переїхала.

Чоловік і не намагався зупинити їй, весь у своєму новому коханні розчинився.

Наче помолодшав, повеселішав Андрій, ходив з високо піднятою головою по селі, щоб знали йому ціну усі люди.

Довго Катерина сумувала, адже чоловіка вона щиро кохала.

Людина, яка стала їй за стільки років близькою та рідною, тепер далеко, тепер не з нею.

І, що найбільше засмучувало її, зовсім забув про її існування, адже Андрій не писав, не дзвонив.

Батько хоч і радий був, що і дочка з ним, і внуки, але спокійно дивитися не міг на свою доньку, адже бачив, що вона сумує за своїм чоловіком, ночами не спить.

Катерина постійно говорила, що якби чоловік вибачився, якби покликав назад до себе, то жінка відразу б пробачила, покинула все і на крилах до нього полетіла.

Але не покликав, і вибачатися теж не думав навіть, таке враження, що забув про існування колись коханої людини.

Але час найкращий лікар, влаштувалася Катерина на роботу, син навчатися пішов, дочка в школу пішла. Подруги з’явилися, робота трохи сумні думки забирала від неї.

У колишнього теж все добре: одружився на своїй коханій, дитина з’явилася у них, але й старшим дітям він допомагав.

Андрій запрошував їх до себе в гості, але лише син один раз поїхав, донька відмовлялася.

Відтоді вже минуло 3 роки, і став колишній чоловік Катерині часто телефонувати.

Став говорити, що сумує, пояснював, що все зрозумів, що помилку тоді вчинив, що сивина в бороду, що погано йому з молодою дружиною, інтереси зовсім різні у них, адже зовсім різні покоління, поговорити ні про що, благав повернутися.

Сказав, що розлучиться і знову з Катериною одружується.

Каті в батьків дуже добре вже, вона звикла до спокійного сільського життя.

Але щиро кохає чоловіка, хоче, щоб він повернувся в сім’ю.

Запитує в мене поради. А я то ж знаю, що якщо людина зрадила раз, то ж і знову зрадить, але втручатися в її життя не хочу, це має бути її вибір, бо потім лише винна буду в усьому.

Катерина бачу готова пробачити чоловікові. Але чи правильно це?

КІНЕЦЬ.