Мама одружилася з вітчимом, коли ми з братом лише в садок пішли. Свого батька не памятали, він не проявляв ініціативи в зустрічах, тому все дитинство називали маминого чоловіка батьком. Зараз ми вже дорослі, навіть маємо власні сім’ї. Знаю, що у вітчима також є син – наш ровесник, він його залишив з попередньою жінкою і ні разу так і не бачив.

Цього року відсвяткували ювілей – мамі 60 років, вітчим старший на 12 років. Вже важко йому, повільно пересувається, часто хворіє, то ж матір за ним доглядає.

Варто зазначити, що мама з нами після одруження переїхала до нього. Так ми разом проживали в його квартирі, потім кожен подався в доросле життя, а батьки так і залишилися. Живуть добре, завжди радилися, разом приймали рішення.

Так було до останнього часу. Нещодавно вітчим провів з мамою серйозну розмову,  без нас. Свою квартиру, де все зроблено руками нашої мами, він заповідав своєму синові.

Минулого тижня мама приходила до мене, сиділа сумна, я не розумію, що відбувається. Коли чоловік з дитиною пішли на вулицю, то зважилася на розмову.

Запитала, чи не прийму я її, якщо раптом що. Я посміялася,  чи зібралися вона на старості розлучатися? Виявилося, що чоловік показав їй документи.

Це був наказ або дарча, вона не зрозуміла. Вітчим попросив вибачення за те, що залишає її без будинку, але квартиру він віддає своєму рідному синові.

Звичайно, без даху над головою вона не залишиться – і я, і брат відмінно ладнаємо з мамою і дуже її любимо. Дивує інше – мама вважає, що її зрадили. Вона й гадки не мала, що так вийде.

Прожити понад 30 років разом, все ділити і отримати таке. Я теж вважаю цю квартиру рідною домівкою. Там ми жили з раннього дитинства. Мені і в голову не могло прийти, що вітчим пам’ятає про того сина. Де він зараз?

Що за людина? Може, він забезпечений, і йому даром не потрібна ця хрущовка. Вітчим завжди тільки нас вважав своїми дітьми.

Брат сприйняв цю новину теж з великим подивом. Але якщо я змирилася, то він переконує маму піти в суд, відстоювати свої права. А хіба можна щось зробити?

І як старенькому вітчиму сказати, що він не правий? Може, це старече, якась вина на душі? Не знаю, як вчинити – і маму шкода, і на вітчима образа з’явилася.

КІНЕЦЬ.