Коли я виходила заміж за Матвія, у нас не було власного житла. Мої батьки сказали, що молодший брат ходить в школу, то що він залишиться жити з ними, оскільки у них двокімнатна квартира і для нової сім’ї там місця немає. Сказали, що вони не мають де нас поселити.

Тоді ми звернулися до батьків Матвія. Колись у них була трикімнатна квартира, вони її продали. Старшому сину купили двокімнатну, самі проживали на околиці міста. До одруження Матвій навчався в університеті та проживав в студентському гуртожитку. Про те, щоб йому придбати житло ніколи мова не заходила.

Після того, як ми одружилися, Матвій звернувся до батьків, запитав за свою частку. З’ясувалося, що у нього немає права на квартиру. Все через те, що його батьки підписали якісь документи, не подивившись що там написано.

Вони сказали, що нічим нам теж допомогти не можуть, лише дали одну тисячу доларів, додали, що це все, чим вони можуть нам допомогти.

Довелося нам з Матвієм йти на орендовану квартиру.

Ми там проживали доволі тривалий час і не чекали допомоги від батьків. Збирали кошти на квартиру. Нам це дуже важко вдавалося та кошти ми збирали досить довго. Вирішили, що так далі не можна.

Однокласник Матвія збирався їхати на роботу за кордон. Мій чоловік домовився з ним, щоб поїхати разом. Після оформлення усіх документів Матвій поїхав працювати. Провів там декілька років.

Згодом у нас народилася донечка. Я теж намагалася підробляти щоб було була більше грошей.

Нарешті нам вдалося зібрати кошти на однокімнатну квартиру. Ми дуже сильно раділи від цієї покупки. У нас є власне житло!

Матвію уже можна було перестати їздити на заробітки за кордон, тож він залишився вдома. Тепер можна було більше часу проводити з донькою. Матвій знайшов роботу в нашому місті та ми почали купувати меблі.

Натхненні минулим успіхом, ми вирішили, що на покупці цієї квартири ми зупинимося, адже донечка росте і нам знадобиться в майбутньому більше місця.

Якось до нас навідалися в гості мої батьки. Вони прийшли разом із молодшим братом. Вони хвалили нас з Матвієм та я подумала, що вони занадто люб’язні до нас. Це здавалося дивним та я переживала, що їм щось потрібно від мене. Мої здогадки мене не підвели.

Та мама сказала, що було б добре, якби ми помінялися квартирами. Тобто щоб ми переїхали жити до батьків, а молодший брат в нашу квартиру. Андрій зібрався одружуватися, тож батьки вирішили таким чином влаштовувати йому хороше життя.

Я ледь стрималася, щоб не сказати їм усе, що про них думаю, та ввічливо попросила їх піти. З того часу ми не спілкуємося з моїми батьками.

КІНЕЦЬ.