Мої свекри абсолютно не заможні, не мають свого житла. А мій чоловік у них – єдиний син, життя якого їм хочеться контролювати у кожнісінькій дрібниці. Я ж просто хочу, аби вони дали нам спокій. Ми молода родина, дитинці два місяці. Спочатку ми жили на орендованій квартирі, але потім мені на 25 років мама подарувала мені гроші – якраз на перший внесок за квартиру. Купили ми житло, заїхали. Покликали свекрів на новосілля. Увечері поїхали у справах, вдома нас не було, моя сестричка прийшла також на запрошення, щоб допомагати мені з приготуванням, і відчинила батькам Сергія двері. Вони зайшли як до себе додому – і сидять. Як сніг на голову

Мої свекри абсолютно не заможні, не мають свого житла. А мій чоловік у них – єдиний син, життя якого їм хочеться контролювати у кожнісінькій дрібниці. Я ж просто хочу, аби вони дали нам спокій. Ми молода родина, дитинці два місяці.

Спочатку ми жили на орендованій квартирі, але потім мені на 25 років мама подарувала мені гроші – якраз на перший внесок за квартиру. Купили ми житло, заїхали.

Покликали свекрів на новосілля. Увечері поїхали у справах, вдома нас не було, моя сестричка прийшла також на запрошення, щоб допомагати мені з приготуванням, і відчинила батькам Сергія двері. Вони зайшли як до себе додому – і сидять. Як сніг на голову.

Так, ми їх покликали, але не уточнили о котрій приходити. Я вважаю, що кожна тактовна людина перш ніж прийти в гості спочатку дзвонить, а вони заявилися як до себе додому. Через втому і несподіванку я дуже бурхливо відреагувала. Я не вмію приховувати емоції. У мене все на обличчі написано.

Вони пішли. Сергій підійшов і сказав: «Досягла свого?» – і пішов за батьками. Я так переживала, пояснила все чоловіку, але він сказав, що я повела себе не правильно, могла би не звернути увагу на те, що вони прийшла раніше і без попередження.

але він все одно мене звинувачував у всьому, сказав що я істеричка, і могла б закрити на очі, тому що вони дорослі люди.

Я визнала, що не права і попросила у них вибачення, бо Сергій оставив ультиматум: або дзвониш батькам і просиш вибачення, або він піде.

Взаємини з чоловіком відтоді погіршилися помітно, але я й зараз не вважаю себе в чомусь дуже винуватою. Я сподівалася, вони зрозуміють і ми забудемо цю ситуацію але ні, вони себе не ведуть як дорослі люди.

Підкажіть, будь ласка, як бути, що робити? Є бажання все облишити і сказати чоловіку, щоб переїхав до них в однушку орендовану. Але ж у нас донечка!.

І взагалі, у ті дні, коли його батьків у нашому житті немає, у нас абсолютно все чудово. Я тоді так зреагувала, бо я сама, і вся моя велика родина ніколи так не робили і не робимо. Навіть до бабусі щоб йти – спочатку телефонуємо. І для мене це не нормально.

Буду чекати відповіді і ваші поради, бачення цієї ситуації. Красно дякую всім!

Джерело