Мої сусіди Тамара та Дмитро мали двох доньок.

Які ж різні вони були в усьому, наче дві різні долі, дві різні життєві стежини.

Старша, Оксана, звичайнісінька дитина, простої зовнішності та спокійний характер.

Батьки дивувалися, чому в них така донька, на кого вона схожа, адже завжди думали, що своєю дитиною будуть пишатися дуже, а тут пишатися, наче, ніким.

Не говорили нічого, звісно, їй та й нікому, але ставилися до неї з якоюсь особливою прохолодою, ніби вона не виправдовувала їх надій та сподівань.

Оксана відчувала нелюбов до себе зі сторони батьків, але звикла до такого ставлення, іншого не бачила. Але що вона може зробити?

Дівчинка просто звикла, навіть не старалася зрозуміти батьків, батьків повчати ж не будеш.

Менша донька у батьків, Світлана, була повна протилежність своїй старшій сестрі, наче зовсім інша людина і зовсім інший характер.

Обличчя немов намальоване, статура також гарна.

Висока, струнка, спілкувалася так гарно з усіма, та й до неї тягнулися люди.

Її любили всі, вдома, в школі, на вулиці, вся родина не могла натішитися дівчинкою, старалися купити їй гарний подарунок, спілкувалися більше.

Дивувалися, як в одних батьків можуть бути настільки бути різні дітки, хоча дві донечки.

Ні для кого не було секретом, щиро кажучи, що всі свої надії батьки покладали на Світлану.

Її майбутнє на першому місці для них – це вони поставили за правило і все робили для того, аби добре було їй, в першу чергу.

Коли Оксана закінчила школу, мама сказала їй відразу, мовляв, ти добре вчилася, то підеш працювати продавщицею в магазин. В наш сільський магазин якраз продавщиця потрібна, кажуть і зарплата непогана там.

Оксана не хотіла залишатися вдома, а тим паче жити в селі поряд з родиною, яка ніколи її, особливо, й не любила і не цінувала ні за що.

Дівчина вже підросла і добре бачила, що до неї немає нікому ніякого діла.

Весь світ крутився навколо її сестри рідної Світлани, батьки лише їй приділяли свою увагу.

Тому одного ранку зібрала речі, вийшла з кімнати, сказала батькам що їде в місто шукати кращої долі для себе і пішла шукати собі кращої долі.

Її ніхто не зупинив, не запитали в яке місто, де і як вона буде жити.

А в той же час, мама й тато були зайняті турботою про Світлану, а на Оксану вже не зважали зовсім – сама розбереться в усьому.

В той же час сама Оксана вирішила, що потрібно отримати гарну освіту, вона завжди мріяла бути юристом.

Тому віднесла документи в університет, щоб отримати вищу освіту, а сама стала шукати роботу прибиральниці, щоб і якусь копійку заробити і час для навчання мати, адже добре розуміла, що забезпечувати її ніхто не буде, батькам зовсім не до неї, вони заклопотані долею сестри.

Їй порекомендували прибирати елітні будинки, там дуже гарно платять за хорошу роботу і постійне місце роботи для себе можна знайти, та й графік вільний, можна брати роботу лише на вихідні.

В університет Оксана вступила, але на платне навчання, на жаль.

Тому їй доводилося ще більше працювати, щоб зібрати гроші на навчання і самій мати за що жити.

А тим часом Світлана просто розцвітала на очах, мріяла про вдале заміжжя.

Вчитися, особливо, не старалася, вважала, що їй це в житті зовсім не знадобиться, адже у неї інші мрії та плани.

Навчання в школі закінчила з трійками, та й поведінка її ніколи не була зразковою.

Але її це зовсім не бентежило.

У неї буде найкраще життя і вона вже зараз знала про це.

Про навчання не згадувала.

Нехай відпочиває ще, підтакували батьки. Та гуляння затягнулися дуже надовго.

Роки минали, Світлана стала дуже змінюватися, вже не була такою доброю та красивою, як раніше.

Постійні посиденьки з друзями пішли їй не на користь, на жаль.

Загалом пішла не по тій стежині.

Батьки зрозуміли, що потрібно щось робити, але було вже пізно, адже в хаті не залишилося нічого.

Світлана брала, як не одне щось, то інше і більше не приносила додому.

Лише тепер тато з мамою згадали, що десь далеко у них є ще старша донька, дуже відповідальна, самостійна і серйозна людина, на яку можна покластися у важкі часи.

Чули вони, що їх Оксана стала дуже успішною, просто раніше, якось, не звертали увагу на це.

Навчання Оксана таки закінчила з червоним дипломом.

Робота у неї зараз дуже хороша.

Квартиру велику купила, на машині хорошій їздить. Вона повинна допомогти Світланці, адже і їй життя гарне потрібно влаштувати, подумали відразу батьки.

Коли батьки знайшли Оксану свою в місті, не пізнали її.

Перед ними стояла гарненька дівчина, невисокого зросту, з гарною зачіскою.

В цій дівчині не відразу впізнали свою рідну донечку, яка завжди була простою сірою мишкою.

Коли їхали, думали будуть просити, щоб вона допомогла своїй сестрі, адже у неї непростий період в житті.

А як побачили перед собою впевнену в собі Оксану, зовсім не таку, як колись, стали просили пробачення, що так негарно ставилися до неї.

Оксана допомогла своїй рідній сестрі, забрала тата з мамою ближче до себе, купила однокімнатну квартиру для них.

Минулого не згадує. Навіщо? Завдяки їм вона має те, що має. Вона щиро вдячна їм.

А я б так ніколи не вчинила. Навіщо добром платити людям, від яких його не бачила ніколи?

КІНЕЦЬ.