Мої батьки попросили у мене допомоги, але я їм відмовив. Це не тому, що я поганий син, а тому, що вони просили забагато. Мої батьки вирішили, що якщо я працюю за кордоном, то легко можу купити їм будинок. Якби я був неодруженим, я б ще подумав, але у мене є сім’я, і я маю дбати насамперед про свою дружину і своїх дітей.

На заробітки я став їздити дуже рано. Залишатися за кордоном я не планував, думав, що попрацюю рік-другий, повернуся додому і влаштовуватиму своє життя.

Але вийшло так, що своє кохання не знайшов на чужині. Зустрілися ми випадково. На той момент я навіть толком мови не знав. Але ми якось розуміли одне одного, і нам було комфортно разом.

Вона корінна італійка. Спочатку ми просто були друзями, а потім до нас прийшло кохання. Оформили стосунки. Через рік народилася дочка, а за два роки син.

Дружина родом із бідної сім’ї тому мені доводилося багато працювати, щоби якось забезпечувати сім’ю. До того ж, діти росли, потреби збільшувалися. Одним словом, в якій країні ти б не жив, а працювати треба, щоб щось мати.

З батьками я не бачився давно, бо вже кілька років не приїжджав додому. Але ми з ними часто говоримо по телефону. Грошима я їм теж не допомагаю, бо на даний час я не маю такої можливості.

Якось зателефонували мені мої батьки і повідомили, що вони надумали приїхати до мене жити. Мовляв, вони одні залишилися, а за кордоном у них син. Є можливість відпочити, на морі позасмагати.

Почувши це, я дар мови втратив. Мені доводиться крутитися з останніх сил, щоб забезпечити сім’ю. Батьки приїдуть, жити їм нема де. Будинок у нас маленький, всі не помістимося.

Я був змушений відмовити, бо кликати батьків в гості і не прийняти їх належним чином, це буде ще гірше. Вони на мене образилися і якийсь час не спілкувалися зі мною.

А нещодавно мені мама зателефонувала. Я дуже зрадів, бо подумав, що вона хоче помиритися. Та слова мами мене прикро вразили. Вона сказала, що я маю купити їм з батьком будинок.

– У нас син за кордоном, і з нас люди сміються, що ми не маємо досі власного будинку. Так що, синку, постарайся якось, – заявила мені мама. – А потім він і так тобі дістанеться, бо ж ти у нас єдиний син.

Я порадився із дружиною і ми вирішили, що не треба їх обнадіювати. Мені буде складно утримувати родину і виплачувати кредит за будинок батьків. Зараз я повинен думати про своїх дітей.

Зібрався з духом, зателефонував батькам, щоб пояснити свою відмову. Мені це далося нелегко. Але я знав, що інакше не можна ніяк. Я розумію, що не кожному дано зрозуміти мою ситуацію. От і батьки не зрозуміли.

Багато хто може засуджувати мене, але для мене сім’я на першому місці. Можливо, з часом я зможу заробляти більше, тоді куплю хороший будинок для батьків. Але це у перспективі. А зараз вони мали б мене зрозуміти, та чомусь цього не сталося.

Джерело