Мої батьки не подумали, коли вибирали для мене ім’я. Воно стало справжнім тягарем у моєму житті. З самого початку шкільних років всі насміхались з мене, а я не могла зрозуміти, чому саме таке ім’я мені дали. Всі діти у класі сміялись, навіть учителі час від часу повторювали його з іронією. З часом я почала відчувати, як це ім’я стало частиною мого емоційного тягаря. Невпевненість, сором, бажання змінити своє ім’я – усе це я переживала кожного дня. Скільки разів я проклинала той момент, коли мої батьки вибрали його, не думаючи про те, як воно вплине на моє життя.
Коли я народилась, батьки дали мені ім’я Мелашка. Вони розповідали, що місцева ворожка напророчила, ніби дівчинка з таким ім’ям принесе удачу родині та прославить її. Це звучало як казка, і батьки постійно ділились цією історією. Однак я не могла відчути себе щасливою через таке ім’я.
“Мелашка-промокашка” і “Мелашка-дерев’яшка” стали для мене невід’ємною частиною шкільного життя. Кожен день я переживала насмішки однолітків, і вдома, прийшовши зі школи, часто плакала в ванній, де могла годинами переживати все, що сталося.
Одного разу я запитала батьків:
– Чому ви назвали мене таким дивним ім’ям? Чому не могли вибрати щось звичне, наприклад, Дарина, Катерина чи Світлана?
Вони відповіли:
– Це гарне, рідкісне ім’я! Ти маєш гордитись ним!
Я не могла погодитись з ними і, почувши ці слова, ще більше сумувала. Я почала відчувати, що це ім’я не лише не дає мені можливості бути собою, а й шкодить моєму життю.
Закінчивши дев’ять класів, я пішла в коледж, сподіваючись, що тут мене не будуть ображати через ім’я. Усі документи я підписувала іменем Марина і навіть друзям та знайомим говорила, що це моє справжнє ім’я. Мій майбутній чоловік теж довго не знав, як мене звати насправді.
Я твердо вирішила змінити ім’я в документах. Для цього я звернулась до паспортного столу, дізналась, які документи потрібні, і повідомила батькам. Вони, звісно, були обурені моїм рішенням.
– Як так? Ти хочеш змінити своє ім’я? – запитала мама.
– Це ж таке красиве ім’я! – підтримав тато.
Я відповіла:
– Ви не розумієте, що я страждаю через нього. Наді мною знущались через це ім’я в школі, і навіть до коледжу я ходила з думкою, як би скоріше його змінити.
Батьки були образливі:
– Ти просто невдячна! В тебе таке гарне ім’я, а ти його не цінуєш!
Проте чоловік і друзі підтримали моє рішення. Тепер я офіційно Марина. Для мого чоловіка – Мариночка, Маринка. І, зрештою, я відчуваю себе щасливою.
Батьки ображені і не розмовляють зі мною. Сподіваюся, що вони зрозуміють моє бажання і приймуть моє нове ім’я. Для мене це дуже важливо, і я вірю, що наше спілкування відновиться.
Як ви вважаєте, чи мала право я змінювати своє ім’я?
КІНЕЦЬ.