Моя сусідка Людмила з маленьким сином жила у мами в місті, батька її  не стало давно, свого жила у неї не було, тому, після одруження, вони з чоловіком перебралися жити до тещі.

Згодом у них народився синочок.

Жилося непросто, не щастило з роботою, тому чоловік її згодом поїхав на заробітки у Польщу.

Людмилі, звичайно, це не подобалося зовсім, адже вона ніколи не хотіла, щоб жити окремо з ним, адже сім’я завжди має бути разом, як би там не було, адже в цьому лише справжнє щастя.

Та виходу не було, адже лише так чоловік міг гарно заробити для своєї сім’ї. Пам’ятаю, на той час, Людмилу всі вмовляли, щоб почекала рік-другий.

Чоловік телефонував своїй дружині з-за кордону щодня, хвилювався, піклувався про неї.

Мовляв, одягайся тепліше. Бережи себе. Не хворій там дивись, важкого не носи, бережи себе.

А ще Микола обіцяв, що грошей добре заробить, повернеться додому і будуть робити ремонт, куплять новий шкіряний диван, про який мріяла Люда.

Та тільки от з приїздом щось вийшла заминка серйозна.

Микола додому, таке враження, що повертатися зовсім не спішив. То змінник його вчасно не приїхав, то графіки поміняли, то начальство їде, то ще щось. А після лютого 2022 року, то й взагалі мову перестав вести про те, щоб повернутися в Україну, мовляв, дружина має розуміти сама, що йому краще поки бути за кордоном.

– Ну почекай ще трохи, якийсь час, – умовляв чоловік Людмилу. – Стільки чекали! Не кидати ж роботу, а то ще й грошей не віддадуть зароблених за останній місяць. Але зараз мені не варто повертатис додому, сама розумієш, доведеться поки мені побути тут в Польщі, на заробітках.

Все стало на свої місця, коли Людмила вирішила “влаштувати сюрприз”. Залишила дитину мамі і приїхала до чоловіка в Польщу без попередження, адже не розуміла, чому він додому так повертатись не хоче.

І знайшла там іншу жінку з дитиною, на дев’ять місяців молодша, ніж її власна.

Люда зараз в Польщі вже тиждень сидить, вона дуже засмучена, не очікувала такого. Весь час вмовляє чоловіка повернутися в сім’ю, каже, що все пробачить йому, аби вони були разом. Вона дуже щиро кохає чоловіка, така щаслива з ним була, вважає, що може щось змінити і він повернеться до неї, адже вони одружені, а з тієї жінкою він просто живе.

Мені так шкода її, що не передати. Вмовляю, не сиди там, май якусь гордість і повагу до себе, вони ж просто сміються, якби хотів до тебе повернутися, то давно повернувся б.

А вона і слухати не хоче мене. І так мені її шкода, хоч плач, така добра і спокійна жінка. За що їй доля така? Навіть не знаю, що можу для неї зробити?

КІНЕЦЬ.