З мамою ми живемо окремо вже давно. Роз’їхалися ми одразу після закінчення мною школи, через постійні причіпки та скандали з боку матері з будь-яких приводів. Наприклад, маму дратувало, що я у вихідні люблю поспати майже до обіду, тоді як вона, жайворонок за натурою, прокидається засвітла.

Взагалі то, розійтися в трикімнатній квартирі, в якій ми жили, не важко, але мати знаходила мене скрізь.

Мати розлучилася із батьком, коли мені було 2 роки, та повернулася жити до своїх батьків, до моїх бабусі та дідуся. Мені було 12 років, коли дідуся не стало, а через 3 роки пішла з життя й бабуся. Відповідно до їх заповіту, трикімнатна квартира перейшла в нашу з мамою власність, на рівних частках.

Там ми й проживали, доки я закінчувала школу, а після її закінчення негайно переїхала до гуртожитку – так жити я більше не могла. Роз’їхались ми досить мирно, стали телефонувати одна одній іноді, я навіть приїжджала в гості, хоча канікули проводила в турпоходах або працюючи вожатою в дитячому таборі. Додому особливо не тягнуло.

Моє заміжжя та очікування дитини стали підставою величезного скандалу з боку матері.

А склалася досить стандартна ситуація – для жінок в положенні гуртожиток зачиняє двері, а винайняти квартиру з немовлям взагалі неможливо. Поміркувавши, я вирішила піти до мами, з проханням пустити нас із чоловіком і дитиною пожити, поки ми станемо на ноги.

Підстави для такого рішення у мене були – мати ж рідна, і тим більше, що я – співвласник житла.

Моє прохання маму просто розлютило:
– Я не бажаю мучитися від постійних криків дитини та присутності якогось чоловіка у домі! Мені “сусіди” не потрібні, нехай твій чоловік сам думає, де житиме його родина!

Моєму обуренню не було меж. Мало того, що мама забула аналогічну ситуацію, коли прийшла після розлучення до своїх батьків із дитиною в руках, вона дала зрозуміти, що я тут ніхто. На мою репліку, що я можу заселитися згідно із законом у будь-який час, або продати свою частину квартири, мама лише недвозначно посміхнулася – спробуй, мовляв, дитинко!

Розуміючи, що для дитини та чоловіка тут життя не буде, я пішла, але згодом вселила на свою половину друзів чоловіка.

Як не дивно, за пів року, коли я прийшла до мами з пропозицією про розмін квартири, вона дала згоду. Продавши свою частину, додавши гроші від продажу чоловікової кімнати в гуртожитку, я змогла за допомогою кредиту вирішити свої житлові проблеми.

Хороша двокімнатна, яку ми з чоловіком придбали, нас дуже тішила, тепер і дитина мала окрему кімнату.

З мамою теж налагодилося перемир’я – після появи дитини вона приїхала знайомитись, і ми стали іноді передзвонюватись.

В один із таких дзвінків мати мене приголомшила пропозицією:

– Давай я до тебе переїду!
– Мамо, але в нас лише дві кімнати. В одній ми з чоловіком, дитина в другій!

Але мати, як виявилося, мала свій план.
– Нічого, дитину розмістіть у своїй спальні, а я буду в його кімнаті!

Звичайно, я не витримала і висловила все, що накипіло. І те, як вона нас не пустила жити, як не захотіла допомогти у скрутну хвилину, як буквально вижила мене з дому.

У результаті, мама тепер скаржиться всім знайомим, що я погана дочка, не беру до себе жити, ту хто заради мене продала трикімнатну квартиру й ось вона залишилася біля розбитого корита.

Спілкуватися з нами та онуком мама перестала, як і дзвонити. І навіть вітання зі святами залишились у минулому.

Але я не почуваюся винною, і повірте, зла на маму не тримаю. Адже їй варто тільки сказати “вибач”.

КІНЕЦЬ.