— Вітаю, Максиме Володимировичу, а я до вас із заявою, мене в рекламний відділ беруть, — Аня стояла на порозі маленького кабінету директора телекомпанії.

— Хто бере? — не відриваючи погляду від монітора, байдуже запитав повнуватий директор, якому на вигляд було років сорок п’ять.

— З начальником рекламного відділу розмовляла, з Олексієм, він сказав — до вас із заявою.

Нарешті, Максим Володимирович наважився поглянути на новеньку, потім взяв заяву.

— Ну, якщо з Олексієм усе погоджено, то я не проти, люди потрібні, тож даю добро і бажаю успіхів. Вперед і з піснею!

Біля кабінету Аня зіткнулася з Іриною — це була перша людина, крім начальника відділу, з якою вона познайомилася на новому місці. Світле волосся з м’яким відтінком, теплі карі очі, статна фігура — все це було помітно в Ірині одразу, виділяючи й підкреслюючи чарівність жінки.

— Моя тобі порада: не називай директора на ім’я-по батькові, він цього не любить. Звертайся до нього просто «Макс».

— Якось одразу не зможу, хоча б Максим.

— Ну нехай Максим… До речі, підписав?

— Так, усе нормально.

— Ну, вітаю, звертайся, якщо потрібна допомога. І уваги на цей «курник» не звертай, — вона махнула рукою в бік кабінету менеджерів, — вічно вони базу ділять, тож будь готова, спершу постараються слабину в тебе намацати й шматок з рота вихопити. Тож тримайся.

З двома дівчатами вона вже познайомилася, інтерес до новенької проявили, скоріше, з цікавості, ніж з приязні. «Пощастило мені все-таки, що з Ірою познайомилася», — думала Аня, згадуючи поради нової подруги.

Іра вела на телебаченні передачу про моду, знайомила глядачів з новинками і просто цікавими речами. Передача, природно, була заточена під рекламу. Менеджери знаходили клієнтів, власників модних магазинів, а Іра все це красиво подавала.

З часом Аня здружилася з усім відділом, але таких стосунків, щоб душа навстіж — цього не було. А ось з Ірою вони частенько після роботи заходили випити кави.

Ані, невисокій, повненькій, темноволосій, сіроокій, імпонувало, що така помітна і відома в їхньому маленькому містечку жінка, як Ірина, без жодного зазнайства спілкується з нею. Навіть своє особисте життя Іра не приховувала від Ані.

— Він на тебе так дивиться, — шепнула Аня подрузі, помітивши погляд молодого відеооператора Кості. — У тебе з ним стосунки?

— Нічого особливого, просто сплю з ним, — відповідь Ірини прозвучала настільки буденно, без жодних натяків чи напівтонів, що Аня ще більше захопилася нею.

Особисте життя в Ганни зависло на паузі приблизно після тридцяти, коли розлучилася з чоловіком після трьох років шлюбу. За два роки нікого серйозного не зустріла.

І раптом, перед тим як знайти нову роботу, з’явився в її житті Сергій. На першій зустрічі сказав, що Аня сподобалася йому. І це рідкісна вдача чи збіг, коли люди побачилися і їх починає притягувати одне до одного.

Разом Аня та Сергій уже протягом півроку, вже обговорюють життя під одним дахом і щоб обов’язково розписатися. Ніколи в Ані раніше не було, щоб чоловік практично розчинявся в ній, відчуваючи своєю другою половинкою.

В один із робочих днів Сергій заїхав за Анею на роботу, треба було трохи зачекати, і він сів у холі на диван для відвідувачів, гортаючи журнал.

Хвилин через десять Аня вийшла, щоб сказати, що ще хвилин п’ятнадцять доведеться їй затриматися. Сергій сидів на дивані, тримаючи в руках журнал.

А навпроти, метрів за п’ять від нього, нахилившись над столом, де лежали рекламні листівки, стояла Іра. Глибоке декольте її блузки ще більше демонструвало принади, якими вона завжди пишалася. І було помітно, що Іра робить це перед Сергієм навмисно.

Сергій раз у раз кидав погляд на телеведучу, не наважуючись заговорити, а Іра незворушно розглядала плакати, які, якщо по правді, були їй абсолютно не потрібні. І цю безмовну розмову між ними застала Аня.

Сергій одразу підвівся, побачивши Аню, і пішов їй назустріч. А Іра, випроставшись, пройшла своєю знаменитою ходою “від стегна” повз розмовляючу пару.

І начебто нічого особливого не сталося, але в серце Ані закралися сумніви, чи такими чистими були наміри Іри, яка, знаючи, що Сергій її наречений, так відверто виставляла перед ним свої принади.

І, мабуть, Аня забула б цю історію, якби Сергій сам мимохідь не поцікавився Іриною.

Він раптом завів розмову про те, що, виявляється, відома телеведуча, яка подобається багатьом глядачам, у житті звичайна людина, доброзичлива і відкрита.

Аня підтримала розмову і перевела все на жарт, але у відносинах з Ірою з’явилася тріщинка, яка з кожним днем збільшувалася.

Тепер Аня стала помічати, як їй здавалося, недоліки Ірини: її зарозумілість з колегами, манірність, глузування над своїм шанувальником Костею — двадцятитрирічним відеооператором, з яким, як вона заявила Ані раніше, просто спить.

З’явилася холодність у відносинах у двох подруг.

Аня все більше тягнулася до дівчат свого відділу і, попри те, що періодично вони конкурували між собою, все-таки вдалося здружитися.

Тепер Аня відчувала, що в ній бачать свою людину. З директором вона тепер на «ти» і називає його Максом. Загалом, прийшов час, коли підтримки Іри вона більше не потребувала.

— Ти, я бачу, здружилася зі своїм «курником», — вклавши якомога більше іронії у свої слова, сказала Іра.

— Ну чому ж одразу «курник»? Це мої колеги. І не всяку гуску вони приймають.

Слово «гуска» явно було адресоване Ірині. І та одразу зрозуміла натяк, змінившись в обличчі. Попри свою усміхненість і чарівність, на хороший контакт з начальством, з рядовими працівниками у неї якраз стосунки не складалися. Іра вважала, що їй заздрять, і ні з ким практично не дружила.

Може тому вона взяла під свою опіку Аню, повинна ж бути у королеви хоч якась свита в реальному житті, а не на екрані. Але та «підніжка», яку Іра підставила Ані, коли Сергій прийшов на роботу, роз’єднала приятельок. А тепер вони й зовсім перестали розмовляти.

Десь за місяць Ганні взагалі було не до з’ясування стосунків: на роботі трапився аврал. Розпочалася передвиборча кампанія, і менеджери постійно зідзвонювалися та їздили на зустрічі, домовляючись і розміщуючи рекламу.

Якось увечері, наприкінці робочого дня, до телекомпанії приїхали двоє чоловіків і жінка. Першою їм трапилася Аня.

Відвідувачі принесли для розміщення рекламний ролик. Аня, все обговоривши та заповнивши документи, обіцяла узгодити з начальством і післязавтра запустити рекламу. Ролик був записаний на диску, Аня залишила його в шафі на своїй полиці.

Додому поверталася задоволена: хороші клієнти трапилися. З Сергієм у неї теж все було добре, про Іру він більше не згадував, приділяючи весь свій вільний час Ані.

Наступного дня Аня відкрила шафу, щоб забрати диск. Але його там не було. Вона переглянула всі полиці, всі столи — диска не було.

Підключилися дівчата з її відділу, переглянувши все, але безрезультатно. Аня навіть зазирнула в операторську — можливо, занесла туди і забула. Але диска ніде не було.

Спочатку у відділі трапився скандал, Аня старалася донести своїм колегам, що диск просто-напросто викрали, бо конкуренція серед менеджерів не скасовувалася.

Нічого не з’ясувавши, Ані довелося дзвонити новим клієнтам, які принесли диск, і просити ще один запис. Дівчата тим часом ще раз перевірили всі шафи, зазирнули в усі кутки — було видно, що й вони переживають.

З Анею розмовляла та жінка, яка приходила з кандидатом у депутати вчора. Втрату диска вона сприйняла негативно, але обіцяла попросити в агентстві, де їм робили ролик, ще один запис.

І, здавалося б, усе залагоджено, можна Ані (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) заспокоїтися. Але в тому рекламному агентстві вийшла з ладу цифрова техніка, і копію диска вони ще не встигли зробити.

Обіцяли, що все відновлять і за пару днів запишуть знову. Кандидата в депутати ця новина не те щоб засмутила, а розлютила.

Насамперед його команда звинуватила Аню та її телекомпанію в недбалості і навіть у шкідництві на користь конкурентів. І це було справедливо: реклама мала піти вже наступного дня, а диск з роликом пропав.

Всі, від начальника відділу і до директора, були засмучені тим, що сталося. Максим Володимирович відчитав Аню за легковажність і безвідповідальне ставлення до справи.

— Хіба можна такими дисками розкидатися?

— Та ж у кабінеті в шафі був, це ж робоче місце.

— Ну, значить, «ноги» йому хтось зробив — цьому диску. А тепер нас звинувачують, що ми навмисно хочемо рекламну кампанію зірвати на користь конкурентів цього кандидата.

Зі складної ситуації Аня викрутилася завдяки новому запису, який надало те саме агентство, в якому цей ролик був зроблений. Комп’ютер вони налагодили швидко, зробили резервні копії ролика і одну з них віддали замовнику. І ролик все ж таки запустили. Інцидент, як то кажуть, вичерпано.

Але Аня після цього випадку довго ламала голову, куди все-таки зник перший диск. Одного разу, затримавшись на роботі, вона пішла шукати ключ від кабінету і натрапила на прибиральницю Ніну Степанівну.

— Ось правильно, — сказала прибиральниця, — зачиняти треба. А то йдете, а кабінет відчинений, заходь хто хочеш.

— А хто до нас може зайти?

— Та хоч хто, добре б свої, Ірина Геннадіївна, наприклад, — вона зрозуміло, працює тут. А якщо з вулиці хто прослизне?

— А коли Ірина Геннадіївна заходила?

— Та не пам’ятаю, це я так, для прикладу, днями, наче, зайшла і вийшла, нікого вже не було на роботі.

Аня вискочила з роботи на свіже повітря, щоб віддихатися. У голові не вкладалося, що Ірка, доросла жінка, могла опуститися до такої підлості.

Адже вони не сварилися, а просто дружба тихо припинилася. Але ж не підставляти свою колегу.

Наступного дня так збіглося, що Аня увійшла в ліфт разом з Ірою. У замкнутому маленькому просторі кабіни тісно було енергетиці жінок, негативно налаштованих одна до одної.

— Вирішила підставити мене? — намагаючись бути спокійною, запитала Аня.

Іра посміхнулася своєю телевізійною посмішкою: — А що сталося?

— Не прикидайся, твоїх рук справа, точно знаю.

Іра у відповідь розреготалася: — Хочеш лиходійкою мене виставити? Не вийде, ти сама тетеря, тож іди у свій «курник», дурненька.

Це тобі за те, що добро моє забула, коли я тебе в цьому “змійовищі” підтримувала.

— Значить, це все-таки ти…

Аня пішла у свій кабінет, розуміючи, що їй, швидше за все, не повірять, і галасувати не варто. Але вона переглянула своє ставлення до колег.

Усміхнена Іра підставила їй підніжку, а всі менеджери щиро переживали за неї, допомагали шукати диск, забувши про всі суперечки.

Буває, трапляються словесні сутички, але тут же готові підставити одне одному плече. І в таких стосунках більше щирості.

Буває так, що, на перший погляд, не надто привітні люди не здатні на підлий вчинок. І буває так, що посмішка, яка здається нам щирою, лише маска.