— Боюся розлучаться, що я тоді робитиму? Знову цей жах терпіти? — запитувала Юлія Дмитрівна свою подругу Валентину.
— Тобі ж вона ніколи не подобалася, Ася, чого боятися…
— Золота дівчинка, синові пощастило з нею, — промовила жінка похилого віку і змахнула сльозу.
Валентино Сергіївно, з німим запитанням в очах подивилася на Юлію Дмитрівну. Ще недавно вона своїми вухами чула, як подруга «поливала брудом» невістку, не соромлячись у виразах. А тут раптом такі заяви…
— Зараз я тобі все поясню, — сказала Юлія Дмитрівна і засмучено шморгнула носом.
— Моя-то Ірина і готує божественно, і стирає і прибирає, і прасувати встигає, а у вас ця стопка білизни, бачу, другий тиждень лежить, напевно вже пилом тхне.
— Не дуже чисто у вас вдома, або сонце так світить, не зрозумію, пил прямо в повітрі літає. Може рушники змінити у ванній кімнаті? Від старих ганчір’я, кажуть, самий пил.
Зараз цього добра скрізь, хочеш, додому навіть привезуть. Чого не замовите нові? Тюль на кухні теж сіра якась від того, що брудна чи просто вона такого кольору? Раніше як добре, тюль була кипіно-білий, а зараз наробили дивних квітів «пильна троянда», наприклад… Ха-ха, смішно! — сказала Юлія Дмитрівна і засміялася. — А унітаз — обличчя господині, так!
— Так кажуть, не смійся Матвію! А у вас він старий. Мабуть, не відмивається вже? Або просто рідко миєте? Ірина буває, прийде з навчання і давай мити, начищати, тому чистота у нас. Мені ніколи прибиратися, та й сил немає. Але ж ви обоє молоді! Гріх бруд розводити.
— Мамо! — докорив Юлії Дмитрівні син Матвій.
— Ну, тобто, я хочу сказати, що Ірина моя молодець, правда ж? — вона подивилася на сина і невістку. — І Ася теж молодець, просто… Ну кожен живе, як уміє, хоча майбутнє для сина я уявляла дещо інакше, проте доля вона…
Свекруха все казала й казала, а Ася стримувалася з останніх сил, щоб не наговорити їй гидот. Щоразу одне й те саме. Усі два роки, що вони з Матвієм одружені, вона приходить до них у гості і вимовляє такі промови: нахвалює свою дочку, а Асю лає.
Потім, зрозумівши, що наговорила зайвого, каже дурниці, іноді намагається звернути все жартома, від яких Асі вже хочеться зробити щось погане. Скільки разів вона розмовляла із чоловіком на цю тему.
Просила якось делікатно або не дуже поговорити з матір’ю і пояснити, що не добре приходити в чужий будинок і обговорювати господиню. І взагалі обговорювати будинок і все, що в ньому, навіть прислів’я таке є «Заходячи в чужий будинок — заплющ очі, виходячи з чужого дому — закрий рот», але нічого не змінювалося.
Ася була впевнена, що з Іриною вони ще й удома потім обов’язково все це обговорювали та перемивали їй кісточки.
Іріна — це молодша сестра Матвія. Вона навчається в інституті, їй двадцять років.
Матвій старший, йому тридцять три. Юлія Дмитрівна — їхня мама, вдова. На той момент вона та Ірина жили разом. Тоді як Матвій два роки тому одружився і пішов жити на житло Асі.
Зовсім недавно йому дісталася у спадок від батька квартира (Ірина до неї відношення не мала, тому що у них з Матвієм були різні батьки) і вони з Асею могли б переїхати туди. Але та квартира була однокімнатна, а в Асі трикімнатна.
Тому жити вони продовжували в Асі, а одну Матвія ось уже рік як здавали і накопичували гроші на майбутнє. І тому неприємно було Асі слухати такі промови у її ж власному домі.
Але мати Матвія дуже любила ходити до них у гості, адже, незважаючи на те, що вона називала невістку недолугою господинею, у них у будинку завжди було смачно та ситно. Ася чудово готувала. І взагалі була гарною господинею, тільки-но гість переступав поріг її будинку, як його тут же садили за стіл і подавали найсмачніше.
Сваритися і грубити Ася не любила і тому продовжувала вітати Матвієву матір, але робити це ставало все важче. Зрештою, одного разу Ася вийшла з себе і, висловивши все, що накопичилося в душі, вигнала свекруху.
Юлія Дмитрівна зненавиділа невістку ще більше. Ходити в гості вона перестала, не дзвонила та не писала. Ася, хоч і почувала себе дещо не комфортно, зітхнула з полегшенням.
Як не соромно було це визнати, але такий стан справ влаштовував її набагато більше. Однак одного разу ситуація різко змінилася.
Почалося все з того, що Ірина швидко вийшла заміж. Про цю подію одного дня повідомив Асі чоловік, поговоривши по телефону з матір’ю. Він продовжував з нею спілкуватися, дзвонив та інколи заходив у гості.
— Уявляєш? Ще навчання не закінчила, а вже заміж вийшла. А все тому, що, як мати висловилася, “живот на ніс поліз”. Дитина чекала вона!
Хто чоловік? Теж студент, з іншого курсу. Гришком звати. Щоправда красень звісно, то мати сказала.
Ася, вислухавши новину, посміхнулася. Зовсім недавно свекруха всі вуха продзижчала про те, що Ірина збирається відучитися на бакалавра, можливо, вступить в магістратуру, потім знайде хорошу роботу, побудує кар’єру, і тільки потім створить сім’ю і народить дітей.
А не те, що Ася. По-перше, маючи за плечима лише середньотехнічну освіту далеко не поїдеш. І Асі слід спробувати вступити до інституту. А по-друге, не варто було поспішати і виходити заміж. Спочатку треба було чогось досягти у житті, побудувати кар’єру. А в
Асі не вийшло ні те, ні інше. Чи то річ Іринка!
— Ось тобі й Іринка! — сказала Ася чоловікові. — Матері сюрприз, отже, підкинула.
— Ага. Не такий у неї термін, що живіт такий помітний, мати перебільшила, але йти в клініку вже пізно. Говорить, що Іра сама термін затягнула, від матері приховувала, дурна. Щоправда, ні про що не шкодує, хоче сімейного щастя. Отже, навчання там відійшло на другий план.
— А як же кар’єра? — спитала Ася.
— Це були мрії та плани матері. Ірині вони по-барабану! У неї ще вітер у голові. На порядку денному кохання. Мати засмучена, плаче. А що вдієш?
— Жити де будуть?
— У матері. Їм більше нема де, — розвів руками Матвій.
Минув час. Ірина народила дитину. Юлія Дмитрівна, ясна річ, допомагала. Тільки робила вона це в своїй манері, нахрапом, з сором’язливістю і вченнями. Іринка це ще якось терпіла, але зять рипів зубами, а потім, залишаючись наодинці з дружиною, висловлював все їй.
Ірина злилася на матір, засмучувалася, плакала. У сім’ї настав період постійних сварок, сліз, звинувачень та непорозуміння.
Ася, тим часом, теж чекала на появу малюка. Свекруха цю новину не прокоментувала — їй було ніколи, та й взагалі ні до чого.
Обстановка у них у сім’ї була вже такою, що без лайки не минало жодного дня.
Дійшло навіть до псування майна — Ірина якось під час сварки з матір’ю розбила тарілку. І тому звернулася Юлія Дмитрівна до сина із проханням:
— Синку, допоможи! Пусти Ірину з чоловіком і сином у свою однокімнатну квартиру! Дуже прошу тебе! Якщо не роз’їдемося зараз, не знаю, до чого дійде. А то ще й розлучаться, залишиться Іринка матір’ю-одиначкою. Не можемо ми жити разом. А знімати їм нема на що. Гришко поки що вчиться, правда підробляє, але грошей копійки приносить. З дитиною Іринці не допомагає, та й коли йому!
Юлія Дмитрівна беззвучно заплакала.
— Мамо. Хоч квартира та моя, але одноосібно це питання я вирішувати не можу. Ася не працює, сидить у декреті, ось-ось народить, грошей у нас поменшало, а з тієї квартири дохід. Наш спільний, сімейний. Скоро малюк народиться, грошей ще більше знадобиться. Не знаю… Як Ася вирішить, так і буде, — відповів Матвій.
Після цих слів Юлія Дмитрівна заплакала ще дужче. А Матвій дивився на матір і згадував її недавні причіпки до дружини, згадував, як просив її бути терпиміше і коректніше і не висловлювати перше, що спаде на думку, та ще й у такій манері. А мати сперечалася з ним і нескінченно повторювала фрази про те, що Ася йому не пара, що він невдало одружився, а ось Іринка…
***
— Що ж робити, допоможемо, — сказала Ася, вислухавши чоловіка. Вона сиділа на дивані, підклавши під поперек подушку, і з усмішкою погладжувала живіт, що ходив ходуном. — Щось малеча наша сьогодні розбушувалась… Нехай переїжджають. Може ще уживуться.
— Ася — ти ангел! — сказав Матвій. — Будь-яка на твоєму місці вдосталь зловтішилася б і не пустила б нікого. Хай би самі ковталися. Насправді так і треба було б зробити, ділом їм. Але ж шкода! Родичі як-не-як.
— Ага, — Ася посміхалася на весь рот. Вона була щаслива і готова була допомогти будь-кому.
— Тож тепер мені все інакше здається, — сказала Юлія Дмитрівна своїй подрузі Валентині Сергіївні. — І найбільше боюся, що вони з Матвієм розлучаться. Тоді Матвій переїде у свою одну, не захоче він зі мною жити, я впевнена! А Ірина з чоловіком та онуком назад до мене повернуться. Тоді хоч із дому біжи…
— Не розлучаться, якщо ти до цього руку не додаси, — сказала Валентина Сергіївна і захихотіла. — Коли вже не розлучилися, коли ти там свої зауваження висловлювала, то тепер уже…
— Я вважала, що вона не пара Матвієві. Ну, здавалося мені так! Мені хотілося, щоб вони розлучилися. А вона начебто й нічого виявилася, гарна…
Відносини Юлії Дмитрівни та Асі налагодилися. Якось, розчулившись, свекруха Асі навіть попросила у неї прощення. Літня жінка знову почала ходити до них у гості, адже у неї з’явився другий онук.
— Я вважала, що вона не пара Матвієві. Ну, здавалося мені так! Мені хотілося, щоб вони розлучилися. А вона начебто й нічого виявилася, гарна…
Відносини Юлії Дмитрівни та Асі налагодилися. Якось, розчулившись, свекруха Асі навіть попросила у неї прощення. Літня жінка знову почала ходити до них у гості, адже у неї з’явився другий онук.
У гостях Юлія Дмитрівна веде себе тихо і про свою Іриину намагається не згадувати, щоб знову не сказати щось не те, проте це дається їй насилу, тому що її прямо розпирає від гордості за дочку. Ірина повернулася на навчання, довчилася, знайшла роботу і тепер одержує хорошу зарплатню.
Все це вона примудряється поєднувати з вихованням маленького сина. Григорій теж добре заробляє, вони накопичують на житло, і років за два з квартири Матвія планують з’їжджати. Тож у сім’ї Ірини все склалося найкращим чином.
— Завдяки тобі, Ася! — цю фразу Юлія Дмитрівна повторює тепер найчастіше, коли буває в гостях у сім’ї сина.
Ася мовчки посміхається, а Матвій, дивлячись на матір, думає про те, що вона така ввічлива ненадовго і, маючи такий характер, будь-кого може розвести і посварити. Тому добре, що у них у всіх є можливість жити окремо. Не дарма люди кажуть: «Чим далі, тим рідніше».
КІНЕЦЬ.
