Моя теща була найдобрішою жінкою в світі. Та от постійно мене бентежило те, що вона не пускає нас до своєї квартири. То що ж там таке ховається?

Насправді хочу вам сказати, що я дуже добре завжди ставився до своєї тещі. Ця жінка видалась мені дуже милою, щедрою і доброю ще при першому знайомстві. А коли ми з Русланою сказали, що збираємо гроші на авто, вона ласкаво віддала нам усі свої збереження. Сума була немалою. Тому тоді я зрозумів, що це не жінка, а золото.

До ста тисяч від тещі ми додали взяті в кредит і нарешті обзавелися прекрасною автівкою. Потім у нас народилась донечка. І Ольга Іванівна ніколи не жаліла для внучки нічого, віддавала майже всі пенсії на іграшки і солодощі. Завдяки цій допомозі, ми з дружиною швидко змогли виплатити кредит, який брали на машину.

Та як і в кожній бочці меду, тут знайшлася ложка дьогтю. Мене постійно мучило питання: Чому ж Ольга Іванівна ніколи не зве нас у гості? Навіть, коли я вперше ішов на знайомство, вона організувала зустріч в кафе. Додому так і не запросила. Та раніше мене це геть не бентежило. Ну не зве, так і не треба. Що у нас своєї квартири нема?!

Та ось одного разу склалась непередбачувана ситуація. Теща поїхала на поминки до своєї давньої подруги в село. Та ось біда, уже в автобусі вона згадала, що не впевнена в тому, що вимикала праску з розетки. У Руслани були ключі від квартири, тому ми відразу туди помчалися, щоб не сталося біди.

Коли ми повернули ключі в дверях і розпахнули двері, моє дихання перехопило від шоку. Настільки захаращеної і брудної квартири я не бачив ніколи в житті. Всюди було павутиння, купа немитого посуду, бігали таргани, відвалювались шпалери. У мою голову ніяк не доходило, як можна жити і лягати спати, прокидатися  У ТАКОМУ.

Ну, радувало хоча б те, що праска все-таки була вимкнена. Після повернення додому Ольга Іванівна перестала соромитися звати нас додому, та тепер я сам цього не хотів. А одного разу взагалі хотіла забрати до себе дитину на декілька днів. Та я навідріз відмовився і сказав, щоб краще вона до нас приходила. В тому приміщенні не те, щоб сидіти, навіть дихати страшно.

Вчора з цього приводу у нас із Русланою була сварка. Я розумію, що це її матір, але хіба вона не бачить, що неможливо жити в такій антисанітарії, а тим більше ростити дитину?

КІНЕЦЬ.