Моя свекруха Олександра Леонідівна була 10 років на заробітках. Свекор жив у селі, працював на підробітках, доглядав господарство, чекав її повернення.

І ось вона повернулася і не придумала нічого кращого, ніж змушувати нас кидати орендовану квартиру в місті і мені роботу, жити з ними і будувати ще один будинок за її гроші для себе на їхній ділянці. Мовляв, потім нам все залишиться.

Від тоді, як ми з Олегом побралися, ми завжди з Олегом їздили до свекрів в село. Поки свекруха була на заробітках в Іспанії, ми взагалі бували там дуже часто і допомагали свекрові.

Якщо відкритий сезон городів – від мене вимагають щоб я копала грядки. доглядала сад. Хоча я сама міська жителька, стежу за манікюром і возитися в землі взагалі не люблю.

І ось, як я вже сказала, свекруха повернулася. І тепер його батьки від Олега вимагають будувати будинок на їхній ділянці, а самі вони живуть недалеко в окремому будинку. Це майно дуже далеко від міста, інфраструктури ніякої.

При цьому город – це щорічний обов’язок. Працювати – приїжджайте, а дати щось із городу – тільки просити треба. Я відмовилася категорично від їхньої пропозиції.

Свекруха сказала, що я думаю лиш про себе і кар’єру, що багато працюю, краще б натомість приїжджала допомагала в селі і дітей би привозила на свіже повітря.

Дітей я не вожу до свекрів принципово, відправляю до своїх батьків. І взагалі, на думку Олександри Леонідівни, гроші ми з Олегом витрачаємо неправильно, треба будинок побудувати на їхній ділянці, переїхати жити в їхню чернігівську глушину, працювати на землі: вирощувати картоплю, буряки і все інше.

І будуватися! А вони потім нам все майно залишать нам за заповітом. Ось і дайте мені поради, як м’яко, не ображаючи дорослих людей поставити їх на місце? Бо чоловік не може сказати батькам слова проти.

Джерело