Моя свекруха дуже ображається, що ми більше не збираємося в неї на жодне свято, навіть на її ювілей ми прийшли, привітали і пішли. Але ж у неї двоє синів, які раніше добре ладнали, а тепер молодший додому не має бажання приходити. До мами на свята також.

Хтось скаже, не можна так, це ж рідня. А чому так сталося? Різниця у віці братів 7 років, що не багато і не мало, але сім’ї свої завели вони в різний час.

Старший одружився одразу після інституту, дівчина позитивна з усіх боків, жили довго та дружно, купили квартиру, разом обставляли, разом наживали все. Нажили і сина, гарного хлопчика якому я і стала хрещеною.

Хрестили дитину, коли їй 7 років було, свекруха наполягла, хрестили, до речі, разом із його батьком, він так само не хрещений був. Так я познайомилася зі своїм чоловіком у гостях у подруги.

Та й подруга все зробила, щоб нас звести, чого гріха таїти засватала вона нас. Брати добре спілкувалися, невістки дружили, сина балували з усіх боків (єдина дитина на всіх), свекруха щаслива, не життя, а казка.

Але не у кожній казці хороший фінал. Хрещеникові моєму було вже 13 років, коли лікарі долікували дитину від звичайної застуди до двосторонньої пневмонії. Виходжували довго і наполегливо, знадобилося санаторне лікування.

На роботі у нас поставилися з розумінням і мою подругу (та ми працювали тоді на одному підприємстві, так і потоваришували) на рік перевели до приморської філії. Ми з чоловіком матеріально допомагали. Загалом, дитину виходили.

А що робив брат чоловіка цей рік? Як виявилося, у подружньому ліжку робив нового спадкоємця. А коли у коханки живіт став помітним, вона його й почала шантажувати.

Чоловік із братом розмовляв, свекруха благала одуматися, але куди там, це ж дитинка буде, треба нести за нього відповідальність. А старший син у тебе не твоя дитина? За нього нести відповідальність не треба? Його лікувати не треба?

У результаті розлучення, поділ майна, дитина звісно з мамою, його ж долікувати треба. Ми з чоловіком одразу зайняли позицію «ти брат — з тобою хоч якось, але розмову ведемо, а твоя нова сім’я нам чужа», тим більше, що хрещеник (племінник) у нас бував часто.

Свекруха спочатку так само поводилася, але коли засяяли рожеві п’ятки, їй як дах зірвало, почала говорити: «це ж онучок рідненький, треба з братиком спілкуватися». А воно 14-річному підліткові треба?

Або він дитя мале і не розуміє, хто його зрадив, і хто його мати принизив? Ось і перестав він спілкуватися з бабусею, навіть номер телефону поміняв і заборонив їй говорити.

Тим більше, це ж у сина відібрали половину квартири, їм тепер жити ніде, та й прихистила свекруху у себе новий осередок суспільства. Та й як не дати притулок, якщо третина квартири на сина?

А невістка стала в позу, їй хвилюватися не можна, вона мати, що годує, старшого онука виключити з відвідування. Ось так онук став чужим.

А ось колишня невістка купила квартиру в моєму домі (ми допомогли). Вона до речі і мою дочку хрестила (вирішили кума так кума), тому до хрещениці навідується часто, та й дружимо.

Чи треба говорити, що на День народження дочки, мій та чоловіка, Новий рік, травневі на шашлики та інше, ми запрошували колишню невістку та племінника? Ось на таких посиденьках бабуся й могла б бачити старшого онука, якби захотіла, звичайно, але в неї ж ще внучок є, як же від нього бабуся в новий рік піде, він же маленький, йому потрібніше.

Запрошували і брату чоловіка, але без нової дружини та дитини. Одного разу прийшов, але після нової невістки істерика трапилася з нападами, та й він перестав до нас ходити, а ми до нього не ходимо принципово.

До мами чоловіка ходимо тільки привітати. Спільних посиденьок більше немає. Хочеш поспілкуватися, приходь до нас.

Ось свекруха й почала голосити, що це не по-людськи, що брати у мами разом не відзначають сімейні свята, що потрібно дружити з новою невісткою, вона ж мати онука.

Стала зводити спілкування зі свекрухою нанівець, тому що дістало постійне скиглення та спроби урвати на користь другого племінника.

Потрібен приклад? Далі пряма цитата: «Ох, у старшої дитини маленької, на неї всього стільки треба, ніяких грошей не вистачає, а тут ще й такі аліменти величезні, треба їх через суд зменшувати. Адже маленькому треба!». Ну так, а старшому онукові не треба?

Нещодавно відбулася у нас зі свекрухою дуже цікава розмова. Прийшла вона у гості у вихідний онучку побачити, зі мною поговорити, з неї тортик з мене чай.

Чоловіка відправили до далекого супермаркету, щоб не заважав. Свекруха занапастила для хоробрості, і понеслося все, що накопичилося-наболіло.

І про те, що в неї вибору немає, це син, це ж онук. І про те, що я стала холоднішою за льод, і про те, що молодший спілкуватися з новим племінником не бажає.

Обурювалася, що замість того, щоб допомогти братові з житлом, я чоловіка налаштувала проти «тієї жінки» (а колись донькою називала) грошей дати, а їм з дитиною так тісно у двокімнатній квартирі у свекрухи, та й вона б онука старшого у гості могла приймати.

Кума, до речі, борг уже повернула, але чоловік сам заборонив говорити матері. Вимовилась, проплакалася, випила. Ну я і відповіла чесно: «а чого вона власне чекала?».

Та вибору у неї не було, куди не кинь, скрізь клин. Але кожен вибір має наслідки. Та вона мати, вона обрала сина, адже не прийми вона нову невістку, сина вона втратила б. Але!

Був би в неї один син, то може бути й стерпілося б, а так я чудово розумію, що якщо мій чоловік зрадить, то зі мною та моєю дитиною вчинять так само, викинуть із життя і забудуть, як сміття (і це в кращому разі, а в гіршому почнуть ламати моїй дитині психіку на тему «це братик»).

Тут свекруха заперечила: «що тепер і не знатися зовсім, вони ж рідні?». Я й відповіла: «Ну чому ж не знатись? Нав’язувати спорідненість насильно не треба».

Розійшовся б чоловік брата з дружиною, якщо вже все, кохання немає, а потім завів собі занозу та нову дитинку, питань би не було, і ми племінника б прийняли, і старшому можна було б якось пояснити.

А оскільки виходить, молодша дитина, а віе ні? Молодшому потрібне, а він обійдеться? Адже татко його навіть на лікування грошей не дав, новій невістці весілля знадобилося з сукнею та лімузином на 7 місяці!

Чи свекруха не знала, що її колишня невістка і я, дітей одне у одного хрестили? І я не перекреслю стільки років добрих стосунків із кумою через те, що брат чоловіка зрадив і по-людськи розлучитися не зміг?

Свекруха помовчала, помовчала, та й заплакала: «Ну так вийшло, що ж мені робити те, треба і тобі прощати та приймати вже як є і жити далі». Розумію її, її світ звалився, але й мені жити на її уламках некомфортно, у мене своя родина. І підтримуватиму я буду свою сім’ю.

Колишніх стосунків уже не буде. Так однозначно хорошого вибору у моєї свекрухи не було, але наслідки свого вибору ми повинні приймати такими, якими вони є.

Я розумію, що віддаляючись від свекрухи, втрачаю право просити її про допомогу. Розумію та приймаю.

Відсторонити від неї чоловіка та онуку не вважаю за потрібне. Для чоловіка вона мати, і так буде завжди, а щодо онуки, то після відходу свекрухи дочка запитала: «А це була бабуся, так?».

Свекруха після народження онука бачила мою дочку так часто, що можна на пальцях перерахувати, і це також її вибір. Отака у нас маленька драма.

Для нової невістки, я стерво невдячна, а для куми найперевіреніший друг і родич. Для когось чорне, для когось біле, а взагалі я не добра та не зла, просто у кожного з нас своя правда.

Кожен з нас піклується про себе і тих, кого вважає сім’єю, а що до інших… У них свої сім’ї, і чекати, що всі ходитимуть і плекатимуть тебе і твою сім’ю просто по-дитячому безглуздо.

Не тримайте ні на кого зла, воно того не варте, просто видаліть неприємних людей з кола вашої родини, і будьте щасливі.

КІНЕЦЬ.